Вольфганг Шрайєр - П'ять життів доктора Гундлаха

секреті все, що, напевне, вже знала навіть преса, була не лише турбота про шефа. Це скоріше скидалося на симптом душевної кризи. Зникнення Дорпмюллера, очевидно, вразило його мов шок: уся відповідальність тепер тягарем лягла на його плечі! Тому Зайтц дуже хотів знайти надійних детективів… Можливо, він надто довго вважав себе в безпеці й гадав, що викрадачі не піднімуть руки на великий Рейнський концерн, бо він творить справжні дива, такі як гребля на Лемпі тощо, через те малоймовірно, щоб на представників концерну дивились як на експлуататорів і кровопивць. Зайтц лише не розумів, що подібні дива відкривають зелену вулицю для іноземного капіталу — і не лише з погляду ультралівих. Зайтц також навряд чи припускав, що викрадачі обрали жертву не з політичних міркувань, а лише через суму, яку за нього можна отримати. А з цієї точки зору Рейнський концерн мав, звичайно, досить великі можливості. Очевидно, Зайтц взагалі був не дуже далекоглядний, тому найкраще, коли він не втручатиметься.

— А можна прослухати плівку?

— Вона в містера Хілларі.

— Ви її випустили з рук?

— Ваші запитання, пане Гундлах, вказують на деяку, хоча й зрозумілу, некомпетентність у врегулюванні таких випадків.

— А вам не спадало на думку, що ВВВ, зрештою, може й саме бути замішане в цій справі?

— Що ви хочете цим сказати?

— Можливо, ці люди, яких ви майже не контролюєте, самі все й регулюють — викрадення, переговори, вимоги, викуп.

— Це просто абсурд! У вас надто розвинена фантазія щодо кримінальних справ.

— Але ж такі випадки трапляються. Хочете приклад?

— Я вже нічого більше не хочу! — Зайтц підніс до рота хустинку, потім розслабив краватку, здавалося, ніби він задихається від люті. — Запитайте в нашому посольстві… Запитайте кого завгодно й де завгодно — в американських фірмах, у японців або французів, які живуть у цій країні, майже всі вони користувались послугами ВВВ й лишились цілком задоволені.

— І не дивно, пане Зайтц. Так має бути завжди, коли все в одних руках, а ВВВ є тільки інкасаційною конторою викрадачів.

На мить Гундлахові здалося, що він переконав свого співрозмовника. Але помилився — він просто недооцінив Зайтца. Хоч той аж побілів од люті, проте й не думав відступати.

— А якби й справді було так? — сказав Зайтц. — Адже все одно гарантується успішне завершення операції!

— Отже, ви припускаєте таке? І все ж погоджуєтесь на цю сумнівну допомогу?

— Я нічого не припускаю. Я тільки відмовляюсь розмовляти далі в такому тоні. Сказати відверто, якої я зараз думки про вас? Мені здається, ви хочете будь-що перебрати цю справу до своїх рук, хочете показати керівництву фірми, який ви спритний і здібний чоловік — і якими бовдурами виявилися решта. Ви намагаєтесь вислужитися й заради цього відразу після прибуття провокуєте скандал! І ще одне я вам скажу: якщо вам хочеться вислужитись коштом Дорпмюллера, тоді робіть це, будь ласка, без мене.

— Я зовсім не зазіхаю на вашу репутацію, — сказав Гундлах. — Адже це суперечить здоровому глуздові. Звичайно, ми мусимо активно діяти, щоб виконати своє завдання, але в жодному разі не коштом Дорпмюллера. Про це не може бути й мови. А втім, я зрозумів, що ви погоджуєтесь передати справу ВВВ або ж мені. Ви маєте адресу детективів?

Зайтц сидів спантеличений, здавалось, він уже не спроможний ні на який опір і дуже боїться, щоб його й далі не мордували; він витратив увесь свій запал.

— Адресу вам дасть пані Біндінг, — просичав він, розгортаючи тремтячими руками носовичок. Озирнувшись з-за порога, Гундлах побачив, що Зайтц накриває собі хустинкою обличчя. Це справило на Гундлаха дуже дивне враження, адже так прикривають обличчя мерцям… А, може, саме так цей чоловік витирав з обличчя піт після кожної сутички.

4

Звичайно, то була провокація. Гундлах і не допускав, що ВВВ перебуває в спілці з викрадачами. Гроші переведено на детективне бюро ще вчора, навіщо б їм тоді зволікати зі звільненням Дорпмюллера? Щоб приховати дійсний стан справ? Це здавалось нелогічним. І все-таки Гундлах мав таке враження, ніби ВВВ веде нечесну гру. До цієї думки він прийшов, ураховуючи ту незвичайну славу, якою користувалося детективне бюро. Надто впадала у вічі своєрідна монополія ВВВ в справах з викраденими людьми. Виконуючи найрізноманітніші доручення фірми, Гундлах виробив у собі особливе почуття — нюх до всього сумнівного, до всіляких напівлегальних махінацій, що маскувались під тінню законності.

Стояв ясний ранок. Сан-Сальвадор, щедро залитий сонцем, здавався затишним і чистим, пишаючись широкими алеями, мармуровими статуями, ошатними крамницями, ресторанами й нескінченним потоком автомашин. Ніяких слідів громадянської війни. Шурхотіли віяла пальм. Вісімсот метрів над рівнем недалекого звідси моря надавали кліматові помірності. Гертель знову показував Гундлахові визначні місця, а той не переставав думати. Він обмірковував свій план: як йому, практично не маючи ніякого прикриття, спекатись американських детективів? Можливо, цим він перевищить свої права, але ж Вінтер говорив йому: «Якщо виникнуть ускладнення, орієнтуйтеся самі, ми розраховуємо на вас». Коли викуп Дорпмюллера затягується, то, виходить, вже виникли ускладнення, згідно з якими він зобов'язаний діяти; саме це він зараз і робить.

Детективне бюро містилося на бульварі Рузвельта. Тут було трохи спокійніше, але так само гарно, як і на де лос Ероес. Зовсім поряд виднілось швейцарське посольство, а над ним розташувалось агентство бразільської авіакомпанії. Над входом в детективне бюро красувалась велика вивіска «Фірма Італія». Гундлах подумав, що сюди більше личила б назва «Фірма Мафія». Його скепсис був небезпідставним і зростав по мірі його знайомства з цією конторою. Тут-таки золотими літерами на чорному склі було виведено прізвища власників фірми: Ворд, Вебстер і Віллоубі. Цей скромний напис чомусь нагадував Гундлахові вивіску похоронної контори, хоча, може, це було не дуже далеко від істини. Гертель розповідав йому про надзвичайні заходи безпеки в бюро. І справді, вже на першому поверсі довелося зупинитися перед переговорною установкою, яка була з'єднана з двома вічками телекамер. Можливо, Гундлах зміг зайти до будинку лише завдяки тому, що пані Біндінг попередила про його візит. Охоронець для форми вибачився й блискавично обшукав його, чи немає в