Олександр Бугай - Замах на Селену

Рея Волосожар зрозуміла, яке враження вона справила на землян, тому, щоб його якось остудити, відповіла так:

— Мій єдиний, мій суджений Гриць останні роки почав сохнути за своєю матінкою-Землею, за своєю Вітчизною, то ж я не могла не піти йому назустріч. Мені відоме ваше прислів’я, що чоловік, то є голка, а жінка — нитка. Куди голка, туди має рухатися і нитка.

Гея не встигла закінчити думку, як знялася буря. Серед двадцятихвилинного гамору можна було розібрати у різних варіантах тільки одне звернення до Грицька: обманюга, ошуканець, дурисвіт, брехуняка! Публіку розвеселило, розсмішило, а декого навіть розлютило те, що Гриць Лемех виявився не венеріанином, а таким, як і вони, простісіньким землянином, який якимось чином зумів пробратися на Венеру і заволодіти ось такою незбагненною жіночою красою.

— Грицьку! — загримів бас, коли в залі трохи стихло. — Скажи правду, тільки не вішай нам на вуха локшину, ти вкрав чужу жінку і дременув на Землю?

Грицько, вхопивши мікрофонну рурку, заперечно замахав нею, наче шаблею, видно було, що дуже розсердився, і сказав:

— Я на Геї оженився за всіма правилами, які існують у Всесвіті.

— А чому тоді покинув Венеру? — продовжує бас.

Грицько зроду не був багатослівним, тому, показавши рукою втору, сказав усього три слова:

— Там відсутнє зло!

Зала притихла. Вона Грицька не розуміє. Вона вважає його або хитруном, або людиною, яка втратила у високості здоровий глузд. Та виявляється, що Гриць не був дурним. Він спокійно продовжує:

— На Венері відсутнє будь-яке зло. Там все правильне і все можливе: Живи, скільки тобі заманеться, роби, що хочеш — спи, їж, гуляй. Я це робив десять літ. Я не мав жодного протистояння чи заперечення. Я не відчував страху перед невідомістю, не зустрічав перешкод, які б примушували напружено шукати виходу, там зовсім відсутня боротьба! Там немає стресів, розумієте? Немає ніяких стресів! І я, врешті-решт, зрозумів, що то не є нормальне життя.

Зала приголомшливо мовчить. Яків Бах теж зацікавився цим монологом. Він подумав: «Бач, як вибалакався, чи не Гея його цьому навчила?».

А Грицько продовжує:

— Невже вам не зрозуміло, що людина тоді є людиною, коли вона в пошуках, коли вона переборює труднощі, коли вона долає зло і гордиться своєю над ним перемогою. На Венері немає зла і тому я втік звідти.

— Але ж про таке життя мріє людство уже не одну тисячу років! — зауважує такий собі пересічний, як і Грицько, публієць.

— Людство створило собі уяву про таке життя, де все є, і назвало його раєм. На Венері все є і там дійсно райське життя, але мені воно не підходить.

— Не мели дурниць! — лунко заперечує інший публієць. — Венеріанці щось же все-таки роблять?

— Так, — спокійно продовжує Лемех, — вони працюють. Але мозком. Ми так не вміємо, як це роблять вони. Послухайте. Всесвіт — це грандіозний комп’ютер. Це споконвічно закодована інформаційна система, яка зберігає все, що творилося, твориться і буде творитися у космічному просторі. Венеріанці уміють підключатися до цієї системи, тому, користуючися всесвітньою інформацією, уникають випадковостей у житті. А ще вони своїм розумом уміють переробляти енергію думки в необхідні життєві потреби. Їм не потрібні заводи і фабрики, порти і аеродроми, електростанції і атомні реактори, мерседеси і кораблі. Вони вільно літають, використовуючи енергію думки. Вони силою думки проводять холодний ядерний синтез, перетворюючи, одні елементи речовин в інші, їм в такий спосіб підвладні витвори із будь-яких сполук, а це і їжа, і одяг, і тепло.

— Яким чином їм це вдається? — лунає із зали.

— Вони використовують можливості свого мозку на всю потужність, — відповідає Грицько Лемех; він відчув, що заволодів залою.

— А ми скільки використовуємо тих можливостей? — запитує високочолий публієць.

— Тільки сім відсотків! — вигукує Гриць Лемех.

— Тоді навіщо нам така велика голова, якщо ми нею не користуємося сповна? — запитує зовсім білий, як стеля, дід.

— Людину створив Господь за своєю подобою, — тлумачить Грицько Лемех, — так само, як і всіх мешканців Всесвіту. Але земні люди пішли не дорогою, вказаною Богом, тобто духовною, а по шляху виживання фізичними методами. Хто сильніший, спритніший, хитріший або нахабніший — той і зверху. Через це нам такий великий мозок і не потрібний.

— Ось тому жінки і страждають при родах. Була б у дитяти менша голова, роди собі хоч щороку, — резюмує білий дід.

— Виходить, балачки про рай — це не є вигадка?

— Так, той рай дійсно існує. Але не для мене і моєї Геї.

— Тоді для кого? — питає стурбовано чорний, як смола, дядько.

— Дійсно, кому із нас він підходящий? — запитує той самий білий як стеля дід.

— Для пенсіонерів! — випалює усіма голосовими зв’язками Грицько Лемех.

Зала заціпеніла. Це був апогей, до якого готувався Яків Бах.

— Шановне товариство! — сказав урочисто організатор цього вирішального зібрання, — пропоную всім пенсіонерам відправитися на Венеру. Там можна нічого не робити, а тільки одержувати власну пенсію і використовувати свій великий мозок на повну потужність. Тобто, скільки влізе в голову всіляких забаганок, стільки їх і одержуй у свої руки.

— Дійсно, — сказав підстаркуватий чоловік, — на Землі пенсіонерам сутужно, а на Венері для них один рай.

— Дайте слово сказати! — пророкотав розкотистим басом похилого віку чоловік. —