Лев Толстой - Дитинство

Нарешті з'явився давно бажаний і пунктуальний Фока, і ми пішли вниз. Гриць, схлипуючи й говорячи далі якусь нісенітницю, йшов за нами й грюкав патерицею по сходах. Марія Іванівна поважно сиділа на одному з крісел, що утворювали симетрично прямий кут із канапою, і суворим, але стриманим голосом напучувала дівчаток, що сиділи коло неї. Коли Карл Іванович увійшов до кімнати, вона глянула на нього, зараз же одвернулася, і на обличчі її застиг той вираз, що його можна було розуміти так: "Я вас не помічаю, Карле Івановичу". Дівчат видно було по очах, що вони дуже хотіли якнайшвидче передати нам якусь дуже важливу звістку, але зіскочити з своїх місць і підійти до нас було б порушити правила Мімі. Ми раніше повинні були підійти до неї, сказати: "bonjour, Мімі!я, човгнути ногою, а потім уже дозволялося говорити.

Що за вредна людина була ота Мімі! При ній, було, ні про що не можна було говорити: все вона вважала за непристойне.

До того ж, вона завжди чіплялася: "parlez donc français", а тут саме, як на зло, так і хочеться чесати по-російському; або за обідом тільки-но розбереш смак у якійнебудь страві й хочеш, щоб ніхто не заважав,—уже вона неодмінно: "mangez donc awec du pain", або "comment ce que vous tenez votre fourchette?" "І яке їй до нас діло!—подумаєш.—Нехай вона вчить своїх дівчат, а ми масмо для цього Карла Івановича". Я цілком поділяв його ненависть до "інших людей".

— Попроси maman щоб нас узяли на полювання, — сказала Катруся пошепки, притримуючи мене за курточку, коли дорослі пройшли вперед до їдальні.

— Гаразд, постараймось.

Гриць обідав у їдальні, але за окремим столиком, він не піднімав очей од свой тарілки, зрідка зідхав, страшно кривив обличчя й говорив, ніби сам до себе: "жалко!., полетіла... полетить голуб на небо... ох, на могилі камінь!.." і т. інш.

Maman з самого ранку була засмучена; присутність Гриця, його слова та вчинки помітно посилювали в ній цей настрій.

— Ага, я була й забула попросити тебе про щось,—сказала вона, подаючи татові тарілку з супом.

— Що таке?

— Звели, будь ласка, замикати своїх страшних собак, а то вони мало не закусали бідного Гриця, коли він ішов двором. Вони так і на дітей можуть кинутись.

Почувши, що мова йде за нього, Гриць повернувся до столу, почав показувати порвані поли свосї одежі і, пережовуючи, приказував:

— Хотів, щоб загризли... Бог не дав. Гріх собаками цькувати! великий гріх! Не бий, большак1)... Нащо бити? Бог простить... дні не такі.

— . Що він там говорить? — спитав тато, пильно й суворо придивляючись до нього.—Я нічого не розумію.

— А я розумію, — відповіла maman: — він мені розказував, що якийсь мисливець навмисне на нього пускав собак, так він і говорить: "Хотів, щоб загризли, та бог не дав", і просить тебе, щоб ти за це його не карав.

— А! От воно що!—сказав тато.—А звідки ж він знас, що я хочу покарати цього мисливця? Ти знасш, я взагалі не дуже прихильний до цих добродіїв,—казав він далі по-французькому,— але цей особливо мені не подобаються, і він, мабуть...

— Ой, не кажи так, друже мій,—перебила його maman, ніби злякавшись чогось.—Звідки ти знасш?

*.) Так він називав усіх чисто чоловіків.

— Здасться, я мав час вивчити цю породу людей— їх до тебе стільки ходить—усі на один копил. Завжди одна й та сама історія...

Видко було, що матуся мала зовсім іншу думку щодо цього і не хотіла сперечатись.

— Передай мені, будь ласка, пиріжок,—сказала вона. — Що, чи добрі вони сьогодні?

— Ні, мене гнівить,—говорив тато, взявши пиріжок в руку, але тримаючи його на такому віддаленні, щоб maman не могла його дістати,—ні, мене гнівить, коли я бачу, що люди розумні й освічені допускаються омани.

І він стукнув виделкою по столу.

— Я просила тебе передати мені пиріжок,—повторила вона, простягаючи руку.

— І чудово роблять,—говорив далі тато, одсуиаючи руку,— що таких людей беруть до поліції. Вони дають ту лише користь, що псують і без того слабі нерви деяких осіб, — додав він з усмішкою, і, помітивши, що ця розмова дуже не подобаються матусі, подав їй пиріжок.

— Я на це тобі тільки одне скажу: важко повірити, щоб чоловік, який, дарма що мас п'ятдесят два роки, зиму й літо ходить босий і, не знімаючи, носить під одежею заліза на два пуди завважки, і який не раз відмовлявся від пропозицій жити спокійно й на всьому готовому, — важко повірити, щоб такий чоловік все це робив тільки з лінощів. Щодо віщувань, — додала вона, зідхаючи й помовчавши трохи: —je suis payée pour y croire; я тобі казала, здасться, як Кирило день у день, година в годину провістив покійному татові його смерть.

— Ой, що ти зі мною зробила!—сказав татко, усміхаючись і приставивши руку до рота з тісї сторони, де сиділа Мімі (Коли він це робив, я завжди слухав надзвичайно уважно, чекаючи чогонебудь смішного).—Нащо ти мені нагадала за його ноги? Я подивився й тепер їсти нічого не буду.

Обід кінчався. Любочка й Катруся безперестанку підморгували нам, крутились на своїх стільцях і взагалі дуже непокоїлися. Підморгування це визначало: "чого ж ви не просите, щоб нас узяли на полювання?" Я штовхнув ліктем Володю. Володя штовхнув мене і, нарешті, наважився: спочатку несміливим голосом, а потім досить твердо й голосно, він пояснив, що як ми сьогодні масмо їхати, то бажали 6, щоб дівчатка разом із нами поїхали на полювання, лінійкою. По коротенькій нараді між дорослими, питання це розв'язане було на нашу користь і—що було ще приємніше—maman сказала, що вона сама поїде з нами.

VI. ГОТУВАННЯ ДО ЛОВІВ

Підчас солодкого покликано Якова й дано накази щодо лінійки, собак та верхових коней, — все якнайдокладніше, називаючи кожного коня на ймення. Володин кінь кульгав; тато