Степан Дмитрович Ревякін - Гуляйполе

шкірянках люди ставлять в один ряд царя Миколу Другого і всю його сім'ю, а самі відходять до іншої стіни, готуються стріляти з гвинтівок і пістолетів, але в нерішучості опускають зброю. До них, хтозна звідки, несподівано підійшов Диявол і наказав:

— Приготувати зброю до бою!

Ті негайно приготувалися.

— Плі! — гукнув Диявол — і пролунали постріли.

— Плі! — закричав ще раз і ще раз Сатана.

Цар, цариця і царята попадали, вони — декотрі нерухомі, інші ще б'ються у передсмертних конвульсіях.

— Хай живе революція! — закричав Диявол і його гасло підхопили царевбивці:

— Хай живе!.. Революція!..

А з іншого краю планети, наче відгукнулося тисячоголосою луною:

— Хай чабан за отамана буде![1] — то кричали селяни, одягнені у латані свитини, подерті штани, босі і з налитими кров'ю очима.

Вони винесли на руках Нестора Махна й поставили його посеред майдану у Гуляйполі.

Лине пісня:

Ех, яблучко, куди котися? Попадеш до Махна — не воротися.

Отаман розгнівано кричить:

— Прокляття і смерть поміщикам як найлютішим ворогам селянської революції!

Озброєні селяни приводять якихось трьох лайдаків у розірваних сорочках і з кривавленими головами, ставлять їх на коліна.

— Душіте їх! — вигукує Диявол, котрий нараз опинився поряд з Махном, і Нестор повторює за ним:

— Душіте їх!

А приречені, що смирно, мов ягнята, стояли навколішки, питають:

— Браточки! За що?

— За революцію! — закричали їм у відповідь повстанці й кинулися душити своїх же однокровних і одновірців.

Десь чуються крики, стрілянина, дзвінкий брязкіт шабель. У цьому калейдоскопі кривавої бійні на тлі неба майорить безліч червоних прапорів, транспарантів, гасел. Їх полоще вітер. І все це — пісні, вигуки, крики, зойки, шелест стягів та гасел, стрілянина — зчиняє жахливе видовище. Диявол радіє йому. І своїм галасом-свистом, улюлюканням ще дужче підсилює навколишній неспокій і загальне божевілля.

Нараз Сатана заклав у рота пальці й засвистав так голосно, що Революція стихла і зникла з очей людських. Стало тихо-тихо. Аж моторошно...

Потойбічний світ. Диявол взяв гітару в руки, вдарив своїми незграбними, скорцюрбленими пальцями по струнах музичного інструмента і заспівав:

Хто насмілиться з мене сміяться, Я для нього вже пекло зроблю. Ой люблю, як мене всі бояться, Ще й гармидер творити люблю. Я — Диявол, Диявол-тихоня, Мої люди повсюди снують. Усі піддані у мене в загоні, Їм вже спокою я не даю. Я їм спокою не даю. Ленін, Сталін, Дзержинський і Троцький, І Григор'єв, і Нестор Махно Україну стриножили трошки — Стали прокляті нею давно. І люблю, як навколо тривожно, До сваволі від волі лиш крок. Мордували безвинних безбожно — То політиків "красний" урок. Тут побачите злих лиходіїв, Вони вперто до Раю снують. Як на мене, то місце злодіям Тільки в пеклі! До пекла їм путь!