Кирило Круторогов - Бомбардир

на кухню, дістав із холодильника почату пляшку недорогого коньяку, наповнив чарку й одразу її спорожнив. Усередині потеплішало. Не видихаючи, повторив, кинув до рота скибочку лимона, зажував.

У голові прояснилося. Мене охопив азарт. Ця авантюра вже не здавалася мені такою абсурдною. Аж настільки не здавалася, що я рішуче повернувся до ноутбука, знайшов у пошуковику, як ставити електронний підпис на документах, і зробив усі необхідні операції.

Потім, додавши кілька ввічливих рядків, зазначив номер своєї кредитки й надіслав усе разом містерові Ґленну Бейлі.

Глава 2

Відіспатися в понеділок так і не вдалося.

Як зазвичай, неділя видалася метушливою. Я вичитував і редагував матеріали фрилансерів, що надходили з міст, де відбувалися матчі українського чемпіонату, готував до публікації власні матеріали й коректував огляди європейських турів. Усе це затяглося до глибокої ночі.

Щойно зверстаний номер пішов у друк, головред, який посварився з дружиною і через це не поспішав додому, запропонував випити. Я розумів, як кепсько в нього на душі і як йому кортить виговоритись. І жалів – дружина в нього не янгол, ну не пощастило. Але допомагати зализувати душевні рани не мав наміру. Впорається сам, а в мене інші проблеми.

Якщо чесно – я збирався просто з ходу розробити план дій. Попри те що, навіть підписавши контракт, я досі не був упевнений у реальності його існування. І не знав, чи радіти. Тим більше що зобов’язання, яке я на себе взяв, виконати не так і легко. Подібна робота не має нічого спільного навіть із журналістськими розслідуваннями – тут не допоможуть ані уява, ані легкість пера. Цим людям у «МЮ» потрібні факти, тільки факти. Точні, які піддаються перевірці. У тому числі ті, які дехто будь-що намагається приховати. І вже, звичайно, не ті нісенітниці, які можна за дві години нарити в Інтернеті.

Гайдук абсолютно закритий, у цьому я переконався. Тим більше темнитиме й плутатиме карти його агент. Моя цікавість здаватиметься дивною. Керівництво клубу, навіть якщо надіслати офіційний запит, відбудеться відписуванням. Федерація футболу… у цієї структури взагалі вся документація під грифом «Суворо конфіденційно». Англійці ж люди допитливі, балачки й плітки їх не цікавлять. І гроші, нехай і невеликі за мірками сучасного футболу, марно витрачати не стануть. Недарма весь їхній клубний менеджмент – чітка замкнена система, механізм, покликаний забезпечувати цілковиту віддачу команди за оптимальних умов.

Словом, я позбувся приятеля-головреда, переконавши його укласти перемир’я із супротивником, а щоб він не передумав, навіть провів від нашого офісу в будинку «Преси України» до вже зачиненої станції метро «Шулявська». Туди, де він, затримавшись, зазвичай ловив якогось «бомбилу».

Дорогою назад я купив у нічній забігайлівці два гарячі сендвічі з куркою та сиром, а до них – найбільший стакан кави. Повернувшись до офісу, я сів за редакційний комп’ютер – тепер уже на самоті. У вухах дзвеніло – мабуть, тиск скаче. Утома давалася взнаки. Але розслаблятися не випадало.

Миттю впоравшись із їжею, я залпом проковтнув каву й поліз у Ґуґл із запитом «Сергій Гайдук».

Найкращий бомбардир двох останніх сезонів чемпіонату України. Найкращий футболіст України 2014-го. Гравець національної збірної.

Я відкопав купу аналітичних матеріалів, пов’язаних із його участю в окремих іграх і на певних відрізках сезону, а понад те – численні міркування журналістів щодо того, чи не час йому нарешті перебратися до Європи і в який саме клуб. Далі йшли післяматчеві коментарі самого Гайдука. Усі як один – з того розряду, коли тексти на ходу пишуть у прес-службі. Жодного людського слова. Ну й, звичайно, купа фейкових новин про ймовірні трансфери чи не в усі провідні клуби Європи, про зацікавленість у його персоні тренерів «Реала», «Барселони», «ПСЖ», «Баварії» та інше в тому ж дусі. Футбольні оглядачі навперебій цитували агента Гайдука, а сам Сергій усі хоч трохи гострі питання журналістів переадресовував до нього ж, удаючи, що нічого в цьому не тямить.

Очевидно, агент і був головний розповсюджувач цих чуток, які підігрівали інтерес до клієнта. Елементарний трюк, гра на підвищення вартості гравця. Така інформація, що насправді не є інформацією, найпершою привертає увагу вболівальників, і, відповідно, усі в плюсі – і агент, і журналісти, що публікують явно невірогідні факти. Найчастіше не безкоштовно…

Я знов забив у пошуковий рядок «Сергій Гайдук» і подивився рейтинг найчастіших запитів, пов’язаних з його іменем. Випало:

Сергій Гайдук зарплата

Сергій Гайдук дівчина

Сергій Гайдук дружина

Сергій Гайдук особисте життя

Сергій Гайдук вконтакті

Сергій Гайдук інстаграм

Нормально. Що зазвичай цікавить пересічних уболівальників і дівчат, які запали на молоду зірку? Скільки заробляє, з ким спить, як проводить час… Якщо цього немає в пресі або хоч на якомусь сайті, можна виловити якісь крихти в соціальних мережах – на те вони й мережі, тенета…

Поґуґлив «Сергій Гайдук інтерв’ю» – виявив безліч передруків моєї нещодавньої бесіди з ним – без зазначення джерела і, як водиться, без імені автора. Спливла й чиясь публікація п’ятирічної давнини – коли Сергій на правах оренди перейшов із «Динамо» в мелітопольський «Маяк», який грав за тих часів у Першій лізі. Не надто інформативно, але там виявилося коротке інтерв’ю:

«Сергій Гайдук: представляємо новачка

Про цього гравця поки що мало хто знає, але фахівці вважають його майбутньою зіркою українського футболу, порівнюючи із самим Андрієм Шевченком. Двадцятирічний нападник Сергій Гайдук прийшов у нашу команду з київського “Динамо”. І вже встиг справити враження на мелітопольських уболівальників. Нам удалося поспілкуватися з молодим нападником:

– Сергію, раді вітати вас у складі нашої команди. Розкажіть трохи про себе.

– Я центрфорвард, можу зіграти й по всьому периметру атаки.

– Вихованцем якої футбольної школи ви є?

– Гадаю, все-таки динамівської. Хоча починав у Дніпропетровську, потім трохи пограв у Харкові, тоді опинився в молодіжній команді “Динамо”.

– Ваші найсильніші ігрові якості?

– Не знаю. Питання не до мене… Скажу тільки, що найбільше люблю забивати.

– З чого почалося ваше захоплення футболом?

– Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяв стати професійним футболістом.

– Чи підтримували вас у цьому батьки?

– Скажімо так: не були проти. Але я не хотів би торкатися цієї теми. Я прийшов у команду набути досвіду й допомогти їй перемагати. Збираюся робити це на футбольному полі, а гаяти час на розмови про особисте вважаю зайвим…

Сергій Гайдук гратиме в нашій команді під номером 99. Ми бажаємо йому успіхів і віримо, що він зможе принести чимало користі “Маяку”!»

Знову ж таки – робота провінційної прес-служби. Правда, хлопці з клубів Прем’єр-ліги теж коли-не-коли радують стилем, від якого за