Гарольд Роббінс - Пірат

з аміноїдами, став над дівчиною навколішках і націлив свій пеніс в отвір її ануса. Його сильна рука ковзнула під живіт дівчини і притиснула її. Він просунув руку далі, досяг лобка. Язик іншої дівчини, що облизувала клітор, ковзнув по його пучках. Він немилосердно смиконув її на себе і потужним поштовхом глибоко встромився в її анус.

Від неочікуваного втручання дівчина на мить застигла, потім роззявила рота, щоб заверещати. Тільки вона почала втягувати в легені повітря, як він розламав перед її обличчям дві ампули. Секундою пізніше він розчавив ампулу з аміноїдами для себе і вибухнув оргазмом, який, здавалося, ніколи не закінчиться. Кімната навкруг нього завирувала, і він пірнув у темінь. Його наступними свідомими діями були пробудження і похід у душ.

Зараз він знову стояв біля ліжка і дивився на них згори вниз. Та на цей раз він не відчував нічого. Почуття притупилися. Дівчат використали, вони виконали своє призначення — притамували нудьгу довгого польоту з Лос-Анджелеса. Тепер він, може, й не згадає їхніх імен. Він повернувся і попрямував до дверей салону. На порозі повернувся до Джабіра.

— Розбуди їх і скажи, хай одягаються,— сказав він і зачинив за собою двері.

Він рушив по вузькому коридору, проминув дві кабіни для гостей і пройшов до головного салону. Його помічник Дік Керрідж сидів у передній частині салону за письмовим столом, поруч з телефонами та телексом. Як звикле, молодий правник був одягнений офіційно: біла сорочка, краватка і темний костюм. Бейдр не пам'ятав такого випадку, коли б той був у самій сорочці.

Керрідж звівся на ноги.

— Добрий вечір, шефе,— сказав він офіційним тоном.— Добре відпочили?

— Так, дякую,— відказав Бейдр.— А ви?

Молодий правник ледь всміхнувся — єдине послаблення, яке він собі дозволяв.

— Я так і не навчився спати в літаках.

— Ще навчитеся,— всміхнувся Бейдр.— Треба тільки трохи потерпіти.

Керрідж не посміхнувся.

— Якщо я за два роки не навчився, то боюся, що вже так і не навчуся.

Бейдр натиснув кнопку виклику прислуги.

— Що твориться в світі?

— Кругом спокійно,— відповів Керрідж.— Вихідні, ви ж знаєте.

Бейдр кивнув. То була субота. Він і не очікував якої-небудь ділової діяльності. Коли вони вилетіли з Лос-Анджелеса, була перша година ночі.

З камбуза прийшов головний стюард Рауль.

— Слухаю, сер?

— Каву,— наказав Бейдр.— Каву по-американському.— Його шлунок ще не був готовий до крутої еспресо-кави, яку волів подавати стюард. Він повернувся до Керріджа.

— Ви зв'язувалися з яхтою?

Керрідж кивнув.

— Я розмовляв з капітаном Петерсеном. Для сьогоднішньої вечірки все влаштовано. В аеропорту на вас чекає «ролле» та «Сан Марко». Якщо море не розхвилюється, то, на його думку, «Сан Марко» доставить вас до Канн за двадцять хвилин. Поїздка автомобілем забере більше години, бо дорога запруджена машинами учасників та гостей кінофестивалю.

Повернувся з кавою стюард. Доки той наливав філіжанку, Бейдр запалив сигарету, потім відсьорбнув кави.

— Може, чогось з'їсте? — спитав стюард.

— Дякую, поки що ні,— відповів Бейдр. Він звернувся до Діка: — А моя дружина — на борту яхти?

— Капітан сказав, що вона — на дачі. А Юсеф уже приїхав з Парижа і чекає на яхті. Він попросив переказати вам, що запросив на вечірку знаменитість,— це стане сенсацією.

Бейдр кивнув. Юсеф Зіяд був керівником паризької контори. Бейдр тримав по офісу в кожній країні. І в цих офісах сиділи яскраві, чарівливі, освічені молодики, що любили робити гроші і кар'єру. Головною справою цих контор було звідництво та постачання гарненьких дівчаток для оздоби вечірок, які Бейдр влаштовував задля сприяння своїм справам.

— Зв'яжіться по телефону з місіс Аль Фей, я маю з нею переговорити,— сказав він. Він перейшов до їдальні і сів за круглий стіл з червоного дерева. Рауль знову наповнив його філіжанку. Бейдр мовчки сьорбав каву. За хвилю задзеленчав телефон. Він підняв слухавку.

Почувся голос Керріджа.

— Місіс Аль Фей удома немає. Я тільки-но розмовляв з її секретаркою, яка сказала, що пані пішла в кіно і прибуде на яхту безпосередньо звідти.

— Дякую,— кинув Бейдр, кладучи слухавку. Для нього те не було дивиною. Він не сподівався, щоб Джордана сиділа вдома, принаймні не тоді, коли проходив кінофестиваль або десь проводилася вечірка. Вона мала бути там, де щось діялось. На мить він відчув роздратування, потім це минулося. Врешті-решт, власне це приваблювало його в ній від самого початку. Вона була американка, а не арабка. Американські дівчата не звикли сидіти вдома. Якось він спробував було розтлумачити це своїй матері, та вона так ніколи і не змогла його зрозуміти. Вона була розчарована тим, що, розлучившися зі своєю першою дружиною, Цін не одружився вдруге на арабській дівчині.

Знову задзвонив телефон. Він підняв слухавку. Це був пілот, капітан Ендрю Хайєтт.

— З вашого дозволу, пане,— почав пілот,— якщо ми пробудемо в Ніцці достатньо довго, я хотів би, щоб літак обслуговувала фірма «Ер Франс».

Бейдр подумки посміхнувся. Таким чином капітан дізнавався, скільки часу може погуляти його екіпаж.

— Вважаю, що ми зможемо пробути там до середи. Чи цього часу буде достатньо, Енді?

— Так, сер.

— Це був гарний політ, Енді. Дякую.

— Дякую вам, сер,— в голосі пілота бриніло задоволення.

Бейдр натиснув кнопку виклику Керріджа.

— Для екіпажу замовте місця в «Негреско» до вівторка.

— Слухаю, шефе,— Керрідж завагався.— А як бути