Гарольд Роббінс - Пірат

— Скупай мого сина,— наказав їй.

Якусь хвилю жінка безтямно дивилася в його очі, а потім її вуста заворушилися.

— Хвала Аллаху.

— Для цього буде час при ранковій молитві,— обірвав він її, потім перевів погляд на ватажка каравану.

— Ти йди зі мною,— і першим пройшов за завісу.

Так само раптово, як віхола звалилася на них, так вона і ущухла. Ранок цього дня видався світлим і чистим. На краю оази, біля свіжих могил, стояли два чоловіки. Поруч з Бен Езрою стояли його два віслюки: один з поклажею води та харчів, а другий — під старим вичовганим шкіряним сідлом. Бен Езра і Самір ніяково дивилися один на одного. Жоден не знав, що сказати.

Ісайя Бен Езра простягнув руку. Самір потис її мовчки. Вони відчували тепло і приязнь один до одного. За хвилю руки опустилися, і єврей скочив у сідло.

— Кхатрак,— сказав він.

Самір глянув на нього. Правою рукою він зробив традиційний жест: торкнувся чола, вуст і, нарешті, серця.

— Ас-салам алейкум. Бережи тебе Господь.

Бен Езра мовчки подивився на могили, а потім — на Саміра. В очах обох чоловіків стояли сльози.

— Алейхем шолом,— сказав він і стьобнув свого віслюка.

Якийсь час Самір стояв, дивлячись йому вслід, по тому повернувся і повільно пішов до свого намету. Біля входу на нього чекала Аїда, в її голосі бриніло збудження.

— Господиня прокинулася.

— Ти їй сказала? — запитав він.

Служанка заперечливо похитала головою.

Він ввійшов через занавішені двері і взяв дитину на руки. Коли його дружина відкрила очі, він стояв поруч неї і, всміхаючись, дивився на неї.

— Саміре,— прошепотіла вона.— Вибач.

— Немає чого вибачатися,— сказав він лагідно, віддаючи їй до рук дитя.— Аллах зглянувся на наші молитви. У нас — син.

Вона довго дивилася на дитину, потім повернулася лицем до нього. В її очах блищали сльози.

— Мені наснився страшнючий сон,— промовила вона півголосом.— Мені наснилося, що немовля померло.

— То був сон, Набіло,— сказав він.— Лише сон.

Набіла глянула на дитя, її пальці відгорнули біле простирадло з лиця дитини.

— Який красень,— сказала вона. Потім на її обличчі відбився стурбований вираз. Вона глянула на чоловіка.— Саміре! — вигукнула вона.— У нашого сина голубі очі!

Він голосно засміявся.

— Жінко, жінко,— мовив він.— Коли ти навчишся? У всіх новонароджених дітей очі голубі.

Та Аллах дійсно сотворив чудо. Бо Бейдр Самір Аль Фей виріс з темними, майже фіолетовими, синіми очима, кольору неба над нічною пустелею.

Гострий як голка струмінь душу, що бив по тім'ю, заглушив ревіння чотирьох потужних реактивних двигунів. Стінки вузької душової кабінки стали затуманюватися від пари. Він почав швидко розтирати мило в запашну піну, яка покрила все тіло, а потім змив її і різко перемкнув воду з гарячої на льодяну. Після цього вимкнув воду і вийшов з душової кабінки.

Як звикле, на нього вже чекав Джабір, через його руку висіли важкий купальний халат та пухнасті рушники. Він обгорнув тіло хазяїна рушниками.

— Добрий вечір, хазяїне,— лагідно мовив він по-арабському.

— Добрий вечір, друже,— відповів Бейдр, завзято витираючись.— Котра година?

Джабір зиркнув на випуклого годинника фірми «Сейко», із неіржавіючої сталі — подарунок хазяїна.

— За паризьким часом зараз дев'ятнадцять годин п'ятнадцять хвилин,— проказав він гордо.— Чи хазяїн трохи відпочив за цей час?

— Так, дякую,— сказав Бейдр, кидаючи рушники і пірнаючи в халат, який Джабір тримав напоготові.— Де ми знаходимося?

— Над Ла-Маншем,— відповів Джабір.— Капітан просив переказати вам, що ми будемо в Ніцці о двадцятій годині сорок хвилин.

— Добре,— кинув Бейдр.

Коли Бейдр проходив до своєї кабіни, Джабір притримував двері маленької ванної кімнати прочиненими. Хоча головний салон був великий і займав майже одну третину інтер'єру «Боїнга-707», повітря було затхле, в ньому витав їдкий сморід гашишу та амінітрату.

Якусь мить Бейдр мовчав. Він не звертав уваги на сморід, доки користався цим зіллям, та опісля від нього нудило.

— Тут смердить,— сказав він.— Дуже прикро, що ми не можемо відчинити вікно та провітрити приміщення. Бо на висоті тридцять тисяч футів це може створити проблеми.

Джабір не засміявся.

— Так, пане.— Він пройшовся по салону, швидко відкриваючи всі протяги, потім узяв ароматизований аерозольний розпилювач і побризкав ним по салону. Після підійшов до Бейдра.— Чи хазяїн уже вирішив, який гарнітур одягнути?

— Ще ні,— відповів Бейдр. Він окинув зором величезне, королівського розміру ліжко, що займало майже половину салону.

Там, обійнявши одна одну, лежали дві дівчини, їхні голі тіла відсвічувалися в м'якому золотавому світлі салону. Для світу вони не існували. В пам'яті Бейдра вимальовувалося все те, що відбувалося кілька годин перед цим, так ясно, ніби це було зараз.

Він стояв біля ліжка і спостерігав, як вони любилися. Їхні голови були між ногами одна одної, їхні роти та язики затято пожирали одна одну, як раптом вони стали перекочуватися одна через одну, і перед ним, ніби близнюки, засяяли два півмісяці білих сідниць. Він відчув, як по всьому тілу прокотилася хвиля збудження, і, глянувши вниз, побачив, що пеніс у нього піднявся, став твердим і запульсував. Швидким рухом він згріб зі столу ампули