Гарольд Роббінс - Пірат

— Аїдо,— гукнув він до старої служниці.— Поклич ватажка каравану. Щоб прийняти дитину, мені знадобиться його допомога. Та перед тим, як він ввійде до намету, старанно помий його.

Вона кивнула і з острахом вибігла з покою. Самір почав хутко викладати інструменти на чисте біле полотно поруч з ліжком.

Раптом Набіла здригнулася, і з неї стала струменіти кров. І справді, щось коїлось неладне — Набіла кровоточила. Було явно, що її напружене тіло намагалося виштовхнути дитину. Та Самір ніяк не міг намацати голівку немовляти. Тепер він знав, у чому була заковика. Вихід матки був перекритий послідом.

Пляма на простирадлі швидко збільшувалася, і Самір шалено працював, тамуючи наростаючий страх.

Ввівши руку в Набілу, він розширив шийку матки настільки, щоб мати змогу витягти послід. Вийнявши кривавий згусток, він розрізав плодовий мішок і скерував немовля, щоб воно вийшло з її тіла. Потім хутко перерізав пуповину і повернувся до Набіли. На якусь мить він затаїв подих, а коли побачив, що кровотеча припинилася, з полегшенням зітхнув. І лиш тоді він уперше поглянув на дитину.

То була дівчинка, і вона була мертва. Він знав це, навіть не доторкнувшись її. Він знов перевів погляд на Набілу, і в нього з очей покотилися сльози. Тепер вона вже ніколи не народить йому сина. Взагалі — нікого. Він буде стежити, щоб вона ніколи не завагітніла,— загроза її життю була б надто значною. Він відчув, як його охоплює розпач. Можливо, вона мала рацію. Смерть могла б бути милосердям.

— Лікарю! — в завішених дверях з'явився Бен Езра.

Самір дивився на єврея широко відкритими очима; зір йому потьмарився. Він не міг промовити ані слова.

— Моя дружина, лікарю,— переляканим голосом проказав Бен Езра.— Вона не дихає!

Самір механічно підхопив свій лікарський саквояж. Він знову глянув на Набілу. Морфій робив свою справу добре. Вона солодко спала. Він швидко перейшов до іншого покою.

Він стояв перед непорушною жінкою навколішках, шукаючи стетоскопом її серцебиття. Його не було. Він миттю приготував шприц з адреналіном і вколов прямо в серце жінки. Він силоміць відкрив їй рота і намагався вдмухнути в її легені повітря, та все було намарне. Зрештою він обернувся до чоловіка.

— Мені шкода,— сказав він.

Бен Езра втупився в нього розгублено.

— Вона не може бути мертвою,— видавив він.— Дивіться, в неї рухається живіт.

Самір поглянув на жінку. Бен Езра мав рацію. Здавалося, що в животі жінки прокочувалася хвиля.

— Дитя! — скрикнув Самір. Він сягнув до саквояжу і дістав скальпеля.

— Що ви робите? — вимогливо спитав Бен Езра.

— Дитина! — розтлумачив він.— Ще не пізно врятувати дитину.

Самір не мав часу на те, щоб розстебнути одяг жінки. Він хутко його розрізав. Нараз оголився живіт жінки, синюшного відтінку, розпухлий.

— Тепер закрийте очі, не дивіться,— кинув він.

Бен Езра зробив так, як йому сказали.

Самір вправно зробив надріз. Тонка шкіра луснула майже з виляском. Самір розчахнув черевну порожнину і за мить тримав дитину в своїх руках. Він швидко перерізав пуповину і зав'язав її. Два різких ляскачі по гузні дитини — і здоровий плач немовляти заповнив намет.

Він поглянув на батька.

— У вас — син,— сказав він.

Бен Езра, широко розплющивши очі, дивився на нього з дивним виразом. Він мовчав.

— У вас — син,— повторив Самір.

В очах Бен Езри стояли сльози.

— Що ж я робитиму з сином? — спитав він.— Без жінки, а попереду ще шістсот миль пустелі. Дитина помре.

— Ми охоче дамо вам харчі,— сказав Самір.

Єврей похитав головою.

— Це не допоможе. До того ж я криюсь від поліції. Мені нема чим годувати дитину.

Самір мовчав, усе ще тримаючи дитя на руках. Бен Езра поглянув на нього.

— А як ваша дитина? — спитав він.

— Мертва,— просто відповів Самір.— Гадаю, що Аллах у своїй мудрості не зважив доцільним відповісти на наші молитви.

— То був син? — запитав єврей.

Самір похитав головою.

— Дівчинка.

Бен Езра ще раз глянув на нього.

— Можливо, Аллах мудріший за нас обох і тому звів нас у пустелі разом.

— Не розумію,— відказав Самір.

— Якби не ви, дитя померло б разом з матір'ю. Ви доводитеся батьком йому більше, аніж я.

— Ви з глузду з'їхали,— кинув Самір.

— Ні,— здавалося, що голос Бен Езри набирав впевненості.— Зі мною він помре. Коли я візьму його, то цей тягар зведе мене до могили теж. Та Аллах зглянувся на ваші молитви про сина. З вами він виросте в добрі і достатку.

Самір глянув євреєві в вічі.

— Але ж він буде мусульманином, а не євреєм.

Бен Езра пильно подивився на лікаря.

— Чи це справді важить? — запитав він.— Чи не ви мені сказали, що всі ми подорожні в одному і тому ж морі?

Самір подивився на крихітне хлоп'я в своїх руках. Неждано його охопила така любов до нього, якої він не відчував ніколи. Справді, Аллах по-своєму зглянувся на їхні молитви.

— Нам не можна баритися,— сказав він.— Ходімо зі мною.

Самір заніс немовля до свого покою.

— Беріть ту дитину.

Бен Езра підняв мертвонароджене немовля і пройшов за завісу. Самір поклав свого сина на стіл і загорнув його в чисте біле полотно. Ледь він закінчив, як зайшли Аїда з Фуадом.

Він глянув на жінку.