Тетяна Кирик - Кохати або помститися

йому до рук. Він заходився сам все стелити. Тоді вона теж пішла прийняти душ, халата вже в неї не було й вона взяла із собою спортивний костюм. Повернулася, а він лежав в ліжку. Світло було вимкнено ї горіла тільки лампа над диваном. Соромлячись вона лягла поруч. Він посунувся ближче до стіни. Вона не стала йому розповідати про свій першій сумний досвід, що стався з нею у Києві. Але про те, що з чоловіками вона не спала, розповіла. Він протягнув руку на її подушку та вона лягла на неї. Вони розговорилися, спочатку так, ні про що. Здебільшого розмовляв Ігор. Він розповів про свою молодість, про свою маму. Потім перейшов на те, де він був, як і де подорожував. «Який він цікавий», — помітила для себе Тася. Побалакали, а потім позасинали. Зранку він попив з нею чай та зателефонував водієві. Одягнувся, попрощався. Поїхав.

По дорозі Ігорю кортіло комусь розповісти про Таїсію. В голові бігали думки: «Може це саме вона. Саме така жінка, про яку ти так мріяв. Самотня, без грошей, без родини — чом ні?!» та зовсім інші: «Ти дорослий чоловік — тримай емоції при собі. Менше знають про твої задуми, краще життя». Він їхав, міркував та таки не втримався. Як завжди, зателефонував своєму кращому другу Олександру. Олександр майже відразу узяв слухавку та почув:

— О. Які люди! Як справи?

— Ну, що мрії збуваються.

— Мрії? Про що ти?

— Після неприємних для нас обох подій, засяяло світло.

— Ти впевнений, що виграєш суд?

— До чого тут це. Я про інше. Пам'ятаєш, я колись казав, що, якби я мав добрі компромати на деяких людей, все було би по іншому.

— Ти, нарешті, знайшов такий компромат?

— Ні, краще. Я знайшов ту, яка буде мені їх робити.

— Людина, яка на це погодиться? Хотів би я таку побачити.

— Може й побачиш згодом. Вона поки не дала згоду. Але це справа часу.

— Чому ти такий впевнений?

— Бо все як мені треба. Самотня, сирота, безробітна. Молода та цікава. Та ще наївна, немов дитина.

— Де ти її здибав?

— Це випадок. І я думаю ним скористатися. Щоб там не було, але мені здається, що сили на моєму боці.

— Які ще сили?

— Не важливо. І це мовний зворот такий.

— Чому ти такий впевнений в цій особі?

— Принаймні мені так хочеться. Сьогодні ні, а завтра я поїду знов до неї, поспілкуюсь. Вона без грошей. А я без потрібної людини. Може це доля?

— Пригальмуй! Згадай свої ж слова, що по переду каса. Ти подумав, скільки тобі все коштуватиме? І я зараз не тільки про гроші.

— Та подивимось. Потім, коли людині потрібні гроші…

— А може вона не така? І як зрозуміє, чого ти бажаєш, то не погодиться.

— Тоді, мені треба її приручити. Так, саме над цим я зараз й поміркую.

— Добре. Потім розповіси, приручив ти свою наївну безробітну, чи ні?

— Все тобі розкажи. Подивимося.

Весь цей день та наступний Тася ходила, немов у тумані. Щось готувала, щось робила.

Увечері наступного дня Ігор знову приїхав до неї. «Я на вас не чекала», — сказала Таїсія. «А я приїхав. Дивись, що я для тебе привіз!» — відповів чоловік та дістав з пакету пакетик кави в зернах, кавомолку та джезву. Тася запитально дивиться на чоловіка:

— Що це?

— Буду вчити тебе варити каву. Я каву на сніданок люблю. А ти мене чаєм частуєш.

— Так, я пам'ятаю.

Він пройшов на кухню та відкрив двері холодильника: «Що тут у нас є?».

Холодильник був майже порожній. «Нічого немає», — вивів він. «Як немає? Ось макарони, ось гречка», — відповіла Тася. «Макарони, гречка», — передражнив її чоловік і вимовив це якось протяжно. «Я не хочу ні макаронів, ні гречки. Збирайся, ми поїдьмо десь поїмо!» — наказав він. Вона вийшла на кухню в сірій плетеній сукні через декілька хвилин. «В тебе більш нічого немає іншого?» — запитав Ігор. «Ні, це найкраща», — відповіла дівчина. «Ну добре», — видохнув він. Вийшли на вулицю, сіли у машину. «А куди ми їдемо?» — запитала Тася. «До ресторану. Я зголоднів. А в тебе нічого немає», — відповів їй чоловік. «А ви не боїтеся, що нас побачать разом? Ви ж одружений», — знов запитала Тася. «Звідки знаєш?» — він відірвався від керма і так подивився їй у самісінькі вічі. «Ви медійна людина, про вас пишуть в Інтернеті», — відповіла Тася та потупила очі долу. «Не такий я вже і відмий», — відповів він — «Ні, я не боюсь!».

В ресторані їх посадили десь у кутку, де було полу-темно, та ледь лунала музика. Тут їх навряд чи хтось примітив та впізнав би. Таїсія видихнула та в душі заспокоїлась. Тася заспокоїлася та почала роздивлятися навколо. Ресторан був не дуже великий. Десь, вона не побачила де само, грав саксофон. Вона подивилася на стіл. Там лежало меню та лляна серветка. «Поклади свою серветку на коліна» — запропонував чоловік, бо Таїсія дивилася на неї, неначе ніколи не бачила, та не знала, що з нею робити. Вона узяла цей чотирикутник та поклала на коліна. «Наче, щоб весь ресторан бачив», — жартома сказав чоловік. Тася насупилася. «Ти ж не бачила, коли я поклав серветку собі на коліна?» — запитав він її. «Начебто ні», — відповіла вона. «То тому, що треба її туди класти так, щоб ніхто не бачив.» — почав її повчати Ігор. «Не зрозуміла? Я що маю соромитися, що кладу серветку на коліна?» — невдоволено промовила Тася. «Та ні. Я не це мав на увазі. Просто робити це якось буденно. А не так демонстративно, як тільки-но зробила ти», — відповів їй чоловік. Він взяв до рук меню та почав його роздивлятися. Тася сиділа мовчки. Чоловік підізвав офіціанта та зробив заказ. Через кілька хвилин їм його принесли. «Ти, мабуть, не вмієш їсти ножем та