Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ тоді вчилася у класі п’ятому, а я, відповідно, у третьому. Це надто ранній вік для хлопчика, щоб почувати збудження. Однак саме та смужка чорних рисочок на білому лобку асоціюється в мене з початком мого сексуального потягу.

Я й досі почуваю специфічне хвилювання, згадуючи ту смужку.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ розплакалася і кинулася до кімнати. Її батьків не було вдома. І, здається, взагалі ми були одні в квартирі.

Вона все повторювала «Ідіот, ідіот малий!» і намагалася роздивитися в дзеркалі свою травму. Там і дійсно був синювато-червоний знак, вона відкрила майже весь лобок, незважаючи на мене, очевидно, вважаючи мене порожнім місцем, перед яким можна не соромитися.

І я отримав по голові її дерев’яним загранишним пенальчиком.

У нашій квартирі була мікроскопічна кімнатка з маленьким віконцем майже під стелею, яка колись використовувалась чи то як гардеробна, чи то як кімнатка для прислуги. З легкої руки ЦИФЕРБЛАТІВ — ДОРАРОНОВНИ і ДЯДЬ-ОСІ її назвали КАПТЬОРКОЮ.

Ця квартира стояла на балансі в ЖЕКу, і тому там тимчасово жили співробітники ЖЕКу, періодично змінюючи один одного.

Сексуальне життя КАПТЬОРКИ було «достоянієм» всієї квартири, чому сприяли певні архітектурні особливості самої комірчини. Очевидно, в «панські часи» її двері виходили в саму кухню, щоб кухарка могла в будь-який момент приступити до справи або ж, якщо випала вільна хвилинка, перепочити, а не тинятися коридорами.

У часи перетворення «панського помешкання» на комуналку нові двері вибили до коридору, а старі заблокували, тільки не замурували, а закрили якоюсь фанерно-картонною стіною, практично без звукоізоляції.

— У ВАЛІКА знову баба, — казала БАБШУР, чистячи картоплю.

— Яка на цей раз? — питала ДОРАРОНОВНА.

— Така, як всігда! — відповіла БАБШУР. — Обикновенна. Щас ВАЛІК вийде і скаже: «Тьотьшур, нажар сала з луком, пожалуста, і вбий два яйця! В долгу не останусь!»

І в цей момент із ВАЛІКОВОЇ кімнати висунулася кучерява голова:

— БАБШУР, нажарь сала с луком, пажалуста, і вбей два яйца! В долгу не останусь!

ДОРАРОНОВНА заклекотіла своїм грудним сміхом, і її три підборіддя затряслися.

ВАЛІК озирнувся по коридору і побачив мене:

— Малой, сгоняй за мороженым!

— А шо мне будет?

— Купи три морожена (так ми казали — по-київськи), третье — твоё!

Я — ноги в руки, і в гастроном.

Я вже у третьому класі, й мені цікаво, що ВАЛІК робить із «бабою».

ВАЛІК був холостяком, «бессменным работником ЖЕКа», що означало, що його могли викликати на роботу в будь-яку хвилину, незалежно від того, чи його зміна сьогодні, оскільки, як правило, його напарник був «змінним працівником ЖЕКу», тобто довго там не затримувався. Електромонтьор ВАЛІК мав відповідний «електричний» секс, який мене дуже цікавив. Ясно, що заглянуть у КАПТЬОРКУ мені було нереально, то лишалося лише слухати коментарі БАБШУР і ДОРАРОНОВНИ, які, чесно кажучи, збуджували мене не менше, ніж спостереження за сексом ДЯДЬМІШ.

— О, началося, — прокоментувала БАБШУР, коли зарипіла залізна сітка на ліжку в КАПТЬОРЦІ.

Рипіння під ВАЛІКОМ та відвідувачками КАПТЬОРКИ було точним і ритмічним, яким мають бути рухи вправного електрика.

Як тільки починався перший рип, ДОРАРОНОВНА починала рахувати:

— Раз, два, три, чотири, пять… Начінаю вас ї…

БАБШУР закінчувала:

— …бать.

Тоді вони вичікували ще кілька рипів (і це нагадувало дитячу гру «Море волнуется раз… морская фигура замри» — вони завмирали, хто з чим (консервним ножем у консервній банці, запаленим сірником у руках або котлетою в роті), й ДОРАРОНОВНА завершувала віршик:

— Пять, чотири, три, два, раз. Вот і весь твой ОРГАЗМ.

Після того море починало «волнуватися» знову: консервний ніж дорізав метал кришки тушонки, запалений сірник запалював газову колонку, а котлета в роті дожовувалася зубами або вставною щелепою.

З легкої руки ДОРАРОНОВНИ секс електромонтьора ВАЛІКА був названий КОРОТКОЄ ЗАМИКАНІЄ.

Потім у каптьорці жила дворнічка ВАЛЯ з чоловіком ЛЬОНЬКОЮ. Складалося враження, що в них ніколи нічого не виходило, їм, як в анекдоті про недолугого танцюриста, все заважало.

Усе починалося з «романтіки». На кухню виходила ВАЛЯ, щоб «пожарить оладушки», тобто посмажити млинці. Судячи з історії нашої спільнокухні, «жарені оладушки» були верхом кулінарного мистецтва дворнічки і в часи відсутності наркотичних засобів — афродизіаком.

Оладушки з кухні, задимленої від нерафінованої олії, яка конала на старій чавунній сковорідці, перекочовували в КАПТЬОРКУ, де вживалися під «чакушечку» (цей факт з’ясовувався пізніше, коли порожня пляшечка опинялася в спільносмітнику).

Рипіння ВАЛІ і ЛЬОНЬКИ на металевій сітці називалося, з легкої руки вчительки фізики ДОРАРОНОВНИ, БРОУНОВСКОЄ ДВІЖЕНІЄ. А у віршованій формі (до якої завжди прагнула душа ДОРАРОНОВНИ): БРОУНОВСКОЄ ДВІЖЕНІЄ — СПЛОШНОЕ НЄДОРАЗУМЄНІЄ.

Через деякий час після початку броунівського руху з КАПТЬОРКИ долинав інтимний діалог:

— Бл…! Как растібаєцца твой ліфчік?

— Как кто-то їб…ца, так он і растібаєцца!

— Йа, твою мать, ну всьо, настроєніє ти іспортіш в самий отвєтствєнний момент!

— Бл… Ти оторвал пугвіцу с ліфчіка, скотіна!

— Тіхо, тіхо, получаєцца!

— Та пошол ти на хєр!..

Вся кухня знову завмирала — хто з «гарячою содою» (радянським «Містером Мускулом») над