Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці

Сварки ІГАРЬОШІ-ІРЕНИ дослівно, до найменших подробиць переповідалися сусідами, і в час відсутності телебачення були найкращою поживою для фантазій мешканців нашої квартири. Особливо всіх цікавило питання — чи сплять разом ІГАРЬОША й ІРЕНА. Партизанські проникнення в їхні дві кімнатки наштовхували на думку, що ІРЕНА з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ сплять у спальні, а ІГАРЬОША — у прохідній кімнаті на дивані. Завжди.

Коли ІРЕНА міцно подружилася з ДОРАРОНОВНОЮ і БАБШУР, настільки міцно, що ті наважилися її спитати про її інтимне життя з ІГАРЬОШЕЮ, вона сказала: «Як кажуть аборигени Вогняної Землі, між нами лише МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ». Сказала і загадково посміхнулася.

Після того ДОРАРОНОВНА і БАБШУР довго мовчки дивилися одна на одну, і їхні погляди красномовно говорили: «Ти шо-небудь поняла?»

Для консультації був притягнений ДЯДЬ-ОСЯ, однак дві подружки не запам’ятали слово, промовлене ІРЕНОЮ. Із вродженої делікатності кожна з них не насмілилася попросити молоду загранишну сусідку повторити і витлумачити його.

ДЯДЬ-ОСЯ був заінтригований. Узагалі, він був цінителем інтелектуальних загадок, та ще й з еротичним підтекстом. Тому одного разу, коли ІГАРЬОША прийшов до нього позичати гроші, поставив йому умову, що гроші той отримає лише тоді, коли скаже дивне слово зі словничка аборигенів Вогняної Землі.

— А-а-а! — грайливо посміхнувся ІГАРЬОША. — Ви маєте на увазі МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ? О-о-о! Це бомба!

— Секс-бомба? — по-своєму зрозумів цю фразу ДЯДЬ-ОСЯ.

— Взагалі-то я мав на увазі лінгвістичну бомбу, але пов’язана вона із сексом. От уявіть собі: Він і Вона. Він хоче її. Вона хоче Його. І кожен знає, чого хоче інший. Але не наважується зробити перший крок і своїм поглядом красномовно припрошує іншого почати… І як назвати такий погляд? От у аборигенів є спеціальне слово — МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ. До речі, воно було внесене до Книги рекордів Гінесса як найбільш містке у світі!

ДЯДЬ-ОСЯ поринув у задуму.

ІГАРЬОША торкнув його за плече:

— Ну що, ДЯДЬ-ОСЯ, позичаєте?

Той подивився на ІГАРЬОШУ крізь товсті скельця окулярів і промовив:

— Меня давно уже в этом мире никто и ничто не удивляет. Но сегодня, Игорёк, вы меня удивили!

Слово МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ тихцем повторювалося на кухні й завчалося по складах, як атеїстична молитва, а ІРЕНА та ІГАРЬОША стали для її завсідників, за словами БАБШУР, «пошти святими».

Але мене, малого, найбільше тішило, що, незважаючи на те, що основним видом інтимних стосунків між ІГАРЬОШЕЮ та ІРЕНОЮ був МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ, їм усе-таки якимось чином вдалося народити доньку.

ІГАРЬОШО-ІРЕНИНА донька була старша від мене на два роки, а може, й не на два, а лише на один, однак вона, здається, випереджала в навчанні інших дітей, тому вчилася на два класи вище від мене. На добротних маминих харчах і закордонних смаколиках вона роздобріла і була, як пампушка, а точніше, як великий пампух. Рік і два класи різниці, а також надто швидкий дівочий розвиток робили її дуже дорослою як для мене. Але все одно вона мене чимось приваблювала. Вона була «загранишна».

Мала звичайне ім’я. Але в нашій радянській школі її прозвали ЧУДОМ-ЮДОМ-РИБОЮ-КИТ.

Отже, ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ ходила в нашу радянську школу, однак була набагато обдарованішою від однокласників: їй достатньо було приходити в школу по кілька день на місяць, і вона все одно випереджала їх. Решту часу вона сиділа вдома «на справці»: була хворобливою дівчинкою — переконували батьки дільничного педіатра, який регулярно давав їй довідки про ОРЗ чи ОРВІ.

Поза школою батьки не випускали ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ у двір, на вулицю і взагалі не дозволяли гратися з дітьми. До неї через день приходила учителька музики, і ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ годинами вправлялася на фортеп’яно. Єдиною дозволеною «позакімнатною» розвагою було для ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ стояти на порозі своєї кімнати і споглядати за життям комунальної квартири, а влітку — стояти на балконі й споглядати за життям нашого двору.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ чатувала біля спільного телефону, що був на коридорі. Як тільки він дзвонив, вона миттю підбігала, брала трубку і запам’ятовувала всю інформацію, яку їй треба було передати сусідові, включно з номерами телефонів. До неї зверталися мешканці квартири за різноманітними послугами. Наприклад, щоб зняти показники з лічильника і вирахувати, скільки треба заплатити за електрику. Вона всі обрахунки робила усно. Часом хтось приходив із магазину з сумнівом, чи не обважили і чи не обрахували його. Тоді ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ переважувала продукцію на маминих вагах і моментально видавала результат. Якщо хтось виходив із ванної і забував вимкнути світло, вона моментально підбігала і вимикала. Якщо через віконце кухні залазила БАБШУРИНА кішка, вона відчиняла їй двері до БАБШУРИНОЇ кімнати. Поза тим вона стояла на порозі своєї кімнати в клишоногій позі, з розпущеним густим кучерявим довгим волоссям, в окулярах із товстими скельцями і гойдалася, роблячи кокетливі півкола.

Це була просто заворожуюча для мене картина. Я прибігав зі школи, брав свого самоката і розганявся по довгому коридору нашої комунальної квартири, пролітаючи повз неї.

Мої героїчні трюки її тільки дратували, і вона незадоволено шморгала своїм кирпатим носиком, коли я мчав повз неї.

Одного разу мої самокатні трюки закінчилися «аварією». ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ стояла в рожевій трикотажній «заграничній» спідничці на резиночці та в жовтій футболочці. Вона кинулася до телефону, який задзвонив, саме тоді, коли я на повній швидкості мчав до вхідних дверей. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ, що не відзначалася граціозністю, зашпорталася і потрапила під колеса мого транспортного засобу, наштрикнувшись животом на держак. Вона заверещала: «Ідіот, ти що, сліпий?» — і схопилася за живіт.

Потім інстинктивно задрала футболку і опустила гумку на спідничці, щоб подивитися на те місце, куди потрапила ручка від самоката. Місце забою була десь у районі апендициту, і вона, бажаючи роздивитися травму, опустила гумку занизько, і там я побачив чорне волоссячко.

Мене немов обпекло: волоссячко ще було ріденьке, однак рівненько майже математично розміщене на