Кемерон Докі - Усі жінки - відьми. Фатальне кохання

Серед гостей залунали іронічні стогони, які враз змінилися спонтанно вибухлим сміхом. Фібі помітила, як у яскравому світлі салонних ламп блиснули іскристі прикраси сукні Пейдж. Її сестра стояла біля офіціантки, яка щойно подала Люсіль вибраний напій. Пейдж неначе уважно прислухалася до слів промовця, але Фібі, яка добре знала «мову тіла» своєї сестри, помітила, що Пейдж намагається привернути до себе увагу присутніх чоловіків.

— Гаразд, я назву вам тільки одну людину. Людину, яку, на мою думку, усі будуть раді побачити на нашому святі. Людину, без дозволу якої відновлення Будинку з фресками стало б неможливим. Йдеться, звичайно ж, про міс Люсіль Маршалл. — І вільною рукою Максвелл Харрінґтон Третій вказав через усе приміщення, якраз туди, де стояли Фібі та Люсіль.

Люди в натовпі синхронно, як зграя риб у морі, повернулися до них. Люсіль ще міцніше стисла руку Фібі.

— О Господи, — укотре стиха пробурмотіла вона, потім глибоко вдихнула, силкуючись опанувати себе. — Я вже забула, що це таке, — сказала вона, наче сама собі. — Так багато чужих очей. — Вона випростувалася, немов готуючись до останнього бою. — Утім, треба гідно вийти з цієї ситуації.

Вона ступила кілька кроків, але враз зупинилася, побачивши, що Фібі лишилася на своєму місці.

— А ви чому не йдете? — прошепотіла Люсіль, коли натовп почав розступатися перед ними, наче води Червоного моря перед юдеями.

— А чому я маю йти? — прошипіла у відповідь Фібі, вишкірившись у фальшивій посмішці.

— Тому що, — відрубала Люсіль. — Тому що ви — єдина, кого я тут знаю, міс Фібі Холівелл. І ця обставина робить вас моєю єдиною подругою. Тож куди я, туди й ви. — Очі Люсіль, чисті й зрадливо-прозорі, оманливі, наче піщана мілина, зазирнули просто в очі Фібі. І цієї миті Фібі здалося, що нарешті вона розгадала таємницю Люсіль Маршалл: це була печаль.

— З подругою — хоч на край світу, — відповіла Фібі, з приємністю для себе відзначивши, як темна глибина геть зникла з очей її співрозмовниці.

— Дякую, люба моя.

І вони разом рушили до мікрофона.

Розділ 4

— Ой! — зойкнула Донна Петерсен, старша офіціантка. — Схоже, у нас проблема.

Пайпер з-за стійки бару свого нічного клубу підвела голову і швидким поглядом оглянула приміщення: вона працювала майже всю ніч замість відсутньої робітниці. Їй не довелося довго придивлятися, щоби визначити місцезнаходження причини такої реакції Донни.

— Отой тип за третім столиком? — спитала вона.

Донна кивнула.

Хоча по суботах у клубі завжди було велелюдно, сьогоднішня ніч була особливо метушливою. Раніше, коли Пайпер брала малого з собою на роботу, вона знаходила хвилинку-дві, щоб подивитися, як він ся має у маленькій офісній кімнаті разом із нянькою. Але не сьогодні.

Сьогодні Пайпер увесь час була на ногах, не маючи змоги хоч на мить присісти і відпочити. А серед натовпу відчувалася якась незвична дратівливість. Навіть якась лиховісна дратівливість. Вони перелякані, — здогадалася Пайпер. У всьому місті люди, котрі зазвичай вечорами сиділи вдома, тепер ломилися до розважальних закладів, вибираючи ті з них, де було більше світла і більше публіки. Якщо судити з її клубу, відвідуваність ресторанів та клубів значно зросла. Але водночас Пайпер ладна була побитися об заклад, що відвідуваність кінотеатрів різко зменшилася.

«Ніхто не хоче залишатися на самоті, особливо на самоті у темряві», — подумалося їй.

Особисто вона не винуватила цих людей, хоча їхня нічна активність створювала їй додаткові проблеми на роботі. Хіба вони з сестрами не обговорювали цю проблему вдома кілька годин тому? Хіба не планували змінити свої звичні маршрути так, щоб ніхто з них не залишився наодинці?

Але Пайпер не ставало легше від думки про те, що не лише вони дбали про свою безпеку. Навпаки — їй ставало від цього ще гірше. І хоч Пайпер та її сестри мали багато спільного із завсідниками клубу «РЗ», вона знала, що дещо робило її відмінною від решти відвідувачів.

Вона була відьмою. Однією з чаклунок, наділених магічною силою.

А для Пайпер ця різниця означала, що вона є не просто частиною натовпу, що зібрався у клубі, а частиною сили, яка допоможе позбутися смертельної небезпеки. Але з іншого боку, вона була й частиною натовпу, де вбивця, що тероризував Сан-Франциско, шукав свою наступну жертву.

«От халепа», — подумала Пайпер.

— Вовк-одинак, — голос Донни повернув Пайпер до реальності.

— Вибач, — сказала вона, — повтори, я не розчула.

— Я про отого парубка за третім столиком, — пояснила Донна. З невимушеністю, що приходить з багатолітнім досвідом, вона поклала замовлення на стійку, а сама прихилилася до неї, чекаючи, поки Пайпер наллє склянку шардоне. — Воліє пити нерозбавлене віскі й уперто накачується ось уже цілу ніч. Ми тут з Дженіфер переговорили, поки він ходив до туалету, і вона сказала, що якщо він зможе пройтися по прямій, то вона — цирковий канатоходець.

— Зрозуміло, — мовила Пайпер. Наливши другу склянку вина, вона поставила її на стійку біля Донни. — Мабуть, час його виряджати. Як ти гадаєш, Дженіфер з ним впорається?

Дженіфер найнялася до клубу зовсім недавно. Вона була жвава та кмітлива, і майже відразу сподобалася Пайпер. Настільки сподобалася, що вона дала Дженіфер роботу, виконання якої потребувало певного досвіду. Пайпер подобався стиль роботи і цілеспрямованість цієї молодої дівчини. «Якби у клубі було спокійніше, Дженіфер безперечно „розрулила“ б таку ситуацію, — подумала Пайпер. — Однак зараз…»

— Чесно кажучи, я не певна, — зізналася Донна, ретельно розставляючи замовлені напої на таці. — Тому і вирішила з тобою порадитися як з начальницею. Внутрішній голос підказує мені, що цей тип може створити нам серйозні проблеми, — сказала вона і знизала плечима. — Розумієш — це професійна інтуїція.

— Зрозуміло: професійна інтуїція, — луною озвалася Пайпер, поглядом оцінюючи обстановку в клубі. — Вдалий вираз. Він мені подобається. Що ж, сходжу, подивлюся: що скаже моя професійна інтуїція. — І почала розв’язувати фартух, який вдягала для роботи за стійкою бару.

— Що ж, подруго, іди, — мовила Донна.

— Я тобі не подруга, а начальниця. Скільки можна повторювати? — з удаваною суворістю відчитала її Пайпер.

Донна захихотіла і, кинувши на Пайпер пустотливий погляд, узяла тацю і рушила крізь натовп.

Непомітно зітхнувши, Пайпер жестом дала знати бармену, що хоче відійти, і швидко, але намагаючись не привертати до себе уваги, рушила з-за стійки до столика номер три, мимохідь оцінюючи ситуацію. Давати раду відвідувачам, що втратили здатність давати раду собі, було невід’ємною — хоча й неприємною — частиною її обов’язків. Наблизившись до столика, Пайпер нарешті побачила, що саме там відбувається. Офіціантка Дженіфер стояла біля дальнього краю стола, обличчям до Пайпер, і натужно посміхалася.