П. С. Іванов - Більшовицько-марксистський геноцид української нації

мільйонів росіян переважна більшість у ті роки проживала в містах, працювала в промисловості, служила в армії, а не перебувала в зубожілому селі, де голод лютував незрівнянно страшніше, ніж у містах, де робітникам видавали продовольчі картки.

Відомі сьогодні матеріали про ті роки дають підстави стверджувати, що від голоду тоді вмерло порівняно мало євреїв. І не тільки тому, що безпосереднім організатором голодомору, геноциду українців, головним сталінським куратором-катом був їхній одноплемінник Лазар Каганович, а серед його сатрапів-катів рангом нижче теж повно було їхніх одноплемінників. Насамперед тому, що євреї не займалися землеробством, не були селянами, а займалися іншими ремеслами переважно в містах.

Хто б що не говорив — ясно як Божий день: режим знищував голодомором, геноцидом саме українську націю, якої боявся. Він невпинно робив це й у попередні, і в наступні роки, знищуючи насамперед село, селян й українську інтелігенцію, тобто становий хребет і мозок нації.

Серед усіх націй у складі СРСР у ті роки українська була найчисленнішою (більшою навіть ніж російська), розвинутою, освіченою, культурною, вільнолюбною, здатною постояти за себе. Її треба було знекровити, зламати, поневолити. І режим оскаженіло вирішував це завдання в усі роки свого існування.

Ус і балачки людей, які намагаються це заперечити, спростовує об'єктивна статистика.

За даними перепису 1929 року, в СРСР нараховувалося 77,8 мільйонів росіян і 81,2 мільйонів українців.

За даними перепису 1979 року, росіян стало 137,4 мільйонів, кількість білорусів, грузин, татар проти 1929 р. збільшилася вдвічі, узбеків, вірменів, таджиків — втричі, а українців стало 43,3 мільйонів, тобто за минулих 50 років їх стало майже на 40 мільйонів менше [10].

«За переписом 1926 року, у СРСР жило 81,195 млн (!) українців, це приблизно стільки ж, скільки в той час там було і росіян. До 1939 р. населення СРСР загалом збільшилося. Стало значно більше і росіян, а от українців стало менше майже втричі (!) — 28,1 млн, тобто «зник» 53,01 млн» [11].

Ці дані переконливо свідчать про геноцид української нації — найбільш страхітливий геноцид в історії людства. Перед ним блідне навіть голокост. Але якщо організатори, винуватці геноциду єврейської нації — гітлерівські кати-фашисти засуджені, повішені, розстріляні, прокляті усім світом, то з голів юдо-мар-ксистсько-ленінсько-сталінсько-більшовиць-ко-комуністичних катів української нації донині і волосина не впала, їм слова поганого за це ніхто не сказав. Їхні спадкоємці сидять сьогодні в українському парламенті і відверто, нагло глумляться, знущаються з пам'яті мільйонів жертв своїх попередників. 09.12.2006 відбувся пленум ЦК КПУ, на якому чимало його членів гнівно таврували своїх колег із антикризової коаліції соціалістів за їхню «ганебну» поведінку — підтримку Закону про геноцид. Вони вимагали, щоб КПУ негайно вийшла зі складу коаліції на знак протесту проти такої «мерзенної» позиції СПУ.

Цей страшний процес триває і сьогодні. За 15 років незалежності населення України зменшилося на 5 мільйонів внаслідок прискореного вимирання і на 7 мільйонів внаслідок масової еміграції, тобто на 12 мільйонів — ну, чим не черговий геноцид?!

Підсумовуючи попередню розмову про більшовизм, необхідно вказати основні його риси.

1. Більшовизм — плоть від плоті дитя марксизму.

Його практика явила потайну суть, справжні задуми, мету, прагнення творців цього вчення, яке у свою чергу має наступницькі зв'язки з сіонізмом.

2. Від перших марксистських гуртків, невеликих марксистських організацій і до створення юдо-більшовицької партії, захоплення влади і встановлення диктаторського режиму, найхарактернішою їхньою особливістю було те, що на чолі цих гуртків, організацій, партії, революції, режиму майже завжди стояли одноплемінники Маркса.

Особливо яскраво це проявилося, буквально впадало в око під час жовтневого перевороту і перших десятиліть панування юдо-більшовицької влади, коли всі її важелі, верховні органи, відповідальні посади, керівні пости опинилися в руках саме юдеїв.

Це настільки вразило сучасників, що вони звернулися за роз'ясненнями до Леніна: як таке сталося у великій країні з населенням 163 мільйони громадян, переважну більшість яких становлять росіяни, українці, інші нації, а цих одноплемінників усього лише жалюгідних 1,2 %?!

Однак збентежений вождь не зміг відповісти нічого розумного.

3. Зазначені особливості більшовизму, його керівної верхівки визначили глибоку ворожість, ненависть до далекого їй і за національними, і за духовними рисами народу, представників якого воно, вочевидь, і за людей не вважає.

Народи Росії були глибоко віруючими, а юдо-більшовики були войовничими атеїстами і вщент знищили народну віру, релігію, храми, розстріляли, замучили в катівнях, згноїли на каторзі тисячі церковних ієрархів, священнослужителів.

У 20-ті роки лише в Україні загальна сума награбованих юдо-більшовиками, за особистою вказівкою Леніна, церковних цінностей у 100 разів перевищувала розмір українського державного бюджету за 2005 рік. Лише в 1937–1938 роках у СРСР розстріляли 106800 тільки православних священнослужителів [12].

Додайте до цього 160 тисяч знищених академіків, професорів, письменників, журналістів, художників, артистів, учителів, студентів, додайте стільки ж або більше (хто їх рахував?) вигнаних, емігрантів і матимете уявлення про справжні масштаби тотального знищення, викорінювання духовності, моралі, культури.

Споконвіку народ сильний був національним духом, життєвим укладом, водночас більшовики були агресивними інтернаціоналістами, космополітами і все національне ненавиділи, знищували.

Мимоволі складається враження, що на народ, яким вони взялися керувати, юдо-більшовицькі сатрапи дивилися презирливо, як на диких тубільців, яких слід було переробити, перекувати на покірних рабів.

Основою цього народу було селянство — споконвічний фундамент нації, її культури, віри, традицій, побуту.

Тільки скоривши, поневоливши село, селян, можливо було скорити країну, встановити в ній юдо-більшовицьку диктатуру. Це прекрасно розумів Маркс, а ще краще — його старанні учні-одноплемінники, більшовицькі вожді. Саме тому і він, і вони так ненавиділи селян, справедливо вбачали в них свого основного ворога. І саме це цілком визначило люту антиселянську політику більшовизму.

Знищивши куркуля як верству (а це мільйони працьовитих, сумлінних, мудрих, заможних, волелюбних селян і члени їхніх родин), зломивши тим самим здатність села до опору, насильством і обманом здійснивши суцільну колективізацію, більшовики назавжди відібрали в селян землю і перетворили їх поголовно в пролетарів.

Тепер «продрозверстку» встановили для колгоспів і забирали в них хліб до крихти «мирно», без зброї і «продотрядов»: колгоспи самі, «с песнями и плясками», із прапорами і транспарантами, змагаючись між собою, везли свій хліб на заготівельні пункти.

Більшовики обіцяли і навіть записали в колгоспний статут, що в колгоспах селяни стануть повновладними хазяїнами своєї колишньої приватної, а тепер їхньої ж колективної колгоспної землі, усуспільненої колгоспної худоби, інвентарю. Що вони будуть вільно обирати своїх колгоспних керівників, спільно і справедливо розподіляти продукти колективної праці, колективно організують своє виробництво і усе своє колгоспне життя. Одним словом, обіцяли земний колгоспний рай.

Однак одна справа — обіцянки, слова, колгоспний статут, і зовсім інше — реальні справи.

Насправді впродовж усіх шістдесяти років колгоспного ладу і