Волтер Айзексон - Стів Джобс

який тривалий час працював разом із Джобсом, Дел Йакем. — Він хоче контролювати своє оточення, а ще він розглядає свій продукт як власне продовження.

Ґреґ Келгаун — товарищ Джобса, із яким вони зблизилися відразу після коледжу, помітив інщий ефект:

— Стів багато говорив зі мною про те, що його покинули і що то йому болить. Це зробило його незалежним. Цей чоловік дослухався до ритму якогось іншого барабанщика і танцював під нього - і це відбувалося саме тому, що він перебував у іншому світі, відмінному від того, в якому народився.

Пізніше, будучи в тому ж віці, що і його біологічний батько, коли залишив його, Джобс сам стане батьком дитини й покине її. (Згодом він визнає свою відповідальність за неї.) Крісанн Брен-нан, мати дівчинки, зауважила, що той факт, що Джобса віддали в прийми, перетворив його душу на «мішок із битим склом», і це допомагає пояснити деяку його поведінку.

- Залишена людина залишає інших, - поділилася думками жінка.

Енді Герцфельд, який працював із Джобсом в Apple у ранніх

1980-х, — один із небагатьох, хто продовжував підтримувати близькі стосунки із Бреннан і Джобсом водночас.

— Ключове питання щодо особистості Стіва — це чому він не може володіти собою в моменти, коли поводиться настільки неконтр-ольовано жорстоко, завдаючи стільки болю іншим людям, — дивувався він. — І це має якийсь зв’язок із тим, що його покинули після народження. Червоною ниткою крізь усе його життя проходить той факт, що його залишили.

Джобс не погоджувався з цим.

- Деякі люди вважають, що, оскільки мене покинули, я працював так важко, щоби досягти успіху та змусити своїх батьків пошкодувати, що я не залишився із ними. Та й інші схожі нісенітниці вигадують — але це просто смішно, - наполягав він. — Усвідомлення того, що мене всиновили, давало мені відчуття якоїсь незалежності, але я ніколи не почувався покинутим. Я завжди відчував себе особливим, і мої батьки доклали до цього всіх зусиль.

Стів наїжачувався щоразу, коли хтось говорив про Пола та Кла-ру Джобс як про його «прийомних» батьків або ж натякав, що вони не були його «справжніми» батьками.

- Вони були моїми батьками на тисячу відсотків, — запевняв він.

З іншого боку, згадуючи про своїх біологічних батьків, висловлювався різко:

— Вони були просто банком, з якого взяли сперматозоїд і яйцеклітину для мого зачаття. І це не жорстоко, просто саме так воно й було — такий собі банк зі спермою, нічого більше.

Силіконова Долина

Дитинство, яке Пол і Клара Джобс подарували своєму синові, було у багатьох сенсах стереотипним для кінця 1950-х. Коли Стіву виповнилося два роки, вони вдочерили дівчинку на ім’я Петті, а три роки по тому переїхали в будинок за містом. Фінансова компанія, у якій працював Пол, СІТ, перевела його до свого офісу в Пало-Альто, проте його доходи не дозволяли їм жити там, тож родина оселилася в містечку Маунтін-В’ю, що було розташоване трохи на схід від Пало-Альто і де життя коштувало дешевше.

Там Пол намагався передати свою любов до механіки й машин синові:

— Стіве, це тепер твій верстак, — сказав він, відвівши окреме місце на столі в їхньому гаражі.

Хлопець був ураженим тим, як батько зосереджував його увагу на ремеслі.

— Мені здавалося, що татове відчуття мистецтва композиції було досить непоганим, — згадував він, — бо він знав, як сконструювати будь-що. Якщо нам потрібна була шафа, він її робив власноруч. Коли ми ставили свій паркан, він дав мені молотка, щоби я міг працювати разом із ним.

П’ятдесят років по тому той самий паркан оточує подвір’я будинку в Маунтін-В’ю. Показуючи його мені, Стів пальцями гладив дерев’яні планки й згадував слова, які тато посіяв глибоко в його розум. Батько Джобса казав, що дуже важливо добре відшліфовувати задні стінки шаф і парканів, навіть попри те, що їх ніхто не бачитиме.

— Він любив усе робити правильно. Він переймався зовнішнім виглядом навіть тих частин, які були приховані.

Чоловік продовжував ремонтувати й перепродувати машини, які були раніше в користуванні, і почепив у гаражі гірлянду з фотографій своїх улюблених моделей. Він любив звертати увагу сина на деталі дизайну: лінії, отвори, хромування, оздоблення сидінь. Щодня після роботи він перевдягався в свій робочий комбінезон і відправлявся в гараж, часто разом зі Стівом.

— Я гадав, що зможу привити йому якісь навички в механіці, але він зовсім не був зацікавлений у роботі, в процесі якої треба було бруднити руки, — згодом пригадував Пол. - Йому ніколи не були до душі різні механічні штучки.

— Мене щось не сильно приваблював ремонт машин, — зізнавався Стів. - Але я дуже любив проводити час із татом.

Навіть попри те, що хлопець усвідомлював факт, що його взяли в прийми, він усе більше приростав серцем до свого батька. Одного дня, коли Стіву було близько восьми років, він знайшов татову фотографію з тих часів, коли той служив у береговій охороні.

- Він там у машинному відділенні, без сорочки і виглядає, як Джеймс Дін. То був один із тих моментів, коли в дитячій голові проноситься думка: «Ого, круто!». Ого, круто, мої батьки колись були насправді дуже молодими й дуже красивими.

Через машини батько вперше познайомив Стіва з електронікою.

- У мого тата не було глибокого розуміння електроніки, але йому доводилося стикатися з нею часто в автомобілях та інших речах, які він ремонтував. Тато показував мені базові речі в електроніці, і це мене дуже зацікавило.

А ше цікавішими для хлопчика стали вилазки на звалише на пошуки різних запчастин.

- Кожних вихідних ми їздили на кладовище старих автомобілів. Ми шукали там генератор або карбюратор — та всяке різне.

Стів пригадує, як його батько торгувався з власниками звалища.

- Він умів торгуватися, тому що краще знав, аніж ті хлопці, скільки що має коштувати.

Це допомогло його батькам дотримати обіцянки, яку вони підписали при всиновленні хлопчика.

- Кошти на моє навчання відкладалися з того, що тато платив п’ятдесят баксів за «Форд Фалкон» чи ще якусь перестарілу машину, яка вже не їздила, працював над нею