Володимир Сергійчук - Переяславська рада - трагедія України і програш Європи

з вами - спочатку під Зборовим, а потім під Білою Церквою, в правді своїй не устояли - церкви Божі, що в договорі написано було повернути з унії, не повернули, а котрі, небагато, і повернено, знов потім обернено на унію; хотячи православну християнську віру викорінити і святі Божі церкви до решти зруйнувати, війська свої на вас зібрали і багато городів і міст, і в тих городах і містах святі Божі церкви споганили, зневажили і зруйнували, православних християн духовного і світського стану багатьох невинно замучили і всяку злу наругу чинили. І ви, не хотячи виріктися благочестивої християнської віри і святі Божі церкви в руїні бачити, по неволі покликали до себе в поміч кримського хана з ордою й почали стояти проти них за православну християнську віру і за святі Божі церкви, а у великого государя нашого милості просите, аби не дав гонителям вашим і клятвовідступникам викорінити православну християнську віру і святі Божі церкви зруйнувати і вас пожалував: велів вас - тебе, гетьмана, і все Військо Запорозьке прийняти під високу руку свою з городами і землями, а ви великому государеві нашому хочете служити і за його здоров'я проти кожного неприятеля стояти вовіки.

І по указу великого государя нашого, його царського величества, переказувано до вас - до тебе, гетьмана Богдана Хмельницького, і всього Війська Запорозького - що у великого государя нашого з Яном Казимиром, королем польським і великим князем литовським, вічна угода і великому государеві нашому, государеві християнському, нарушити вічну угоду без причини не можна було: за ті неправди, які вчинилися з королівської сторони в нарушення вічної угоди, великий государ наш жде з королівської сторони поправи. Коли ж король і пани-рада не зроблять поправи по договору, то великий государ наш терпіти їм не буде, за їх неправду буде проти них стояти, а йому, гетьманові, і всьому Війську Запорозькому дасть милостиве рішення. І ви, Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, і все Військо Запорозьке, великому государеві нашому били чолом: коли б царському величеству не можна було прийняти вас під свою государеву високу руку, то нехай би царське величество за вас уступився, задля православної віри і святих Божих церков, і велів вас помирити через своїх великих послів, щоб вам та згода була певна, - а самі ви миритись не хочете, тому що поляки в правді своїй не стоять. І по указу великого государя нашого і вашому чолобиттю послано до Польщі, до короля Яна Казимира, великих і повномочних послів, боярина і намісника великопермського князя Бориса Олександровича Рєпніна-Оболенського з товаришами, і велено говорити королеві і панам-радам про ту згоду і посередництво кріпко. І ті великі посли в розмовах говорили панам-радам, щоб король і пани-рада заспокоїли ту усобицю, з вами помирились, православну віру грецького закону не гонили, церков Божих не відбирали і неволі вам в нічім не чинили, а вчинили б згоду по Зборівському договору, і котрі церкви повернені були на унію, і їх віддали б назад. А коли король і пани-рада то вчинять, з вами помиряться, в вірі вам більше не чинитимуть неволі і церкви Божі вернуть вам по давньому, то великий государ наш задля православної християнської віри і святих Божих церков таку уступку зробить: тим людям, за котрими виявилась прописка в іменуванню государськім і повинні вони були карі смерті, він велить їх провини вибачити.

Та ще ті ж великі посли царського величества говорили: як обрано Яна Казимира на королівство, він присягав людям духовного і світського чину на тім, що йому в відносинах між різновірцями давати оборону і захист, самому ніяким чином за віру не тіснити і нікому того не допускати, а коли він тої своєї присяги не додержить, то він своїх підданих увільняє від всякої вірності й послушності, і розгрішення з того закляття свого не буде у нікого просити, і не прийме його. І він, Ян Казимир король, і пани-рада то все занедбали, згоди і посередництва відмовили, хочуть віру православну християнську викорінити, церкви Божі знищити, пішли на вас війною при самих же великих послах, а тих послів відправили з нічим.

І великий государ наш, бачивши з королівської сторони таку непоправність і прикрості, вічної згоди нарушення і на православну християнську віру та на святі Божі церкви гоніння і не хотячи того чути, щоб вам єдиновірним православним християнам бути в останнім знищенні, а церквам благочестивим в упущенні і нарузі від латинян, - велів прийняти під свою високу руку вас, гетьмана Богдана Хмельницького, і все Військо Запорозьке, з городами і землями, свобідних від підданства королеві, через переступлення ним присяги, і велів вам чинити поміч своїми государськими людьми проти кривоприсяжців і хотящих знищити християнську віру. Отже ти, гетьман Богдан Хмельницький, і все Військо Запорозьке, видівши до себе милість і жалування великого государя нашого, аби служилисьте йому і всякого добра хотіли і його милості були певні. А великий государ наш буде вас - тебе, гетьмана, і все Військо Запорозьке - держати в своїй милості і в обороні та охороні від неприятелів ваших".

І, вислухавши мови, гетьман, вся старшина і всякого стану люди за государську милість били чолом. З розправного двору гетьман поїхав з боярином Василем Васильовичем з товаришами каретою до соборної церкви Успіння Пречистої Богородиці.

Коли боярин Василь Бутурлін і гетьман Богдан Хмельницький прийшли до соборної церкви, там зустрів їх при вході переяславський протопоп Григорій і з усіх церков священики й диякони, з хрестами і кадилами, в ризах і проспівали: "Буде ім'я Господнє благословенне однині і довіку".

А як вступили до церкви, то архімандрит Прохор і протопоп Андреян і переяславський протопоп Григорій з усім освяченим собором, убравшися в ризи, хотіли почати слова присяги по служебнику, присланому до них від государя. Але тут сталося несподіване для московських послів: гетьман Богдан Хмельницький зажадав, щоб боярин Бутурлін з товаришами учинили присягу за государя, щоб йому, государеві, не видавать їх, Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке, польському королеві, за них стоять, вольностей не нарушать; хто які маєтності у себе мав, тому всьому бути по давньому - і щоб великий государ пожалував: велів дати свої грамоти на їх маєтності.

Бутурлін з своїми товаришами пробували говорити гетьманові, що в Московській державі давнішим великим государям нашим, царям і великим князям всієї Росії, присягали їх піддані, і великому государеві нашому вони присягають на те, щоб їм великому государеві