Леся Українка - Том 10

я не простудилась і грекоси мене не обижають. Хату завжди замикаю, і замок прихо-диться добре. Найбільш мені приятно, що в моїй хаті не гаряче (або принаймні не дуже гаряче), бо всі, кого не спитаю, просто погибають від жари по своїх домівках. Як я рада, що я не в центральному] зданії!.. Тут спекота страшенна, по 30° буває в 7 г. вечора! Дощ ні разу не йшов з того часу, як я тут. По вечорам, після страшно гарячих днів, на небі спалахують зірйиці, немов тії блискавки; вчора я годин зо дві стояла і дивилась на їх. Вдень тут курява страшенна, і земля, розпікаючись на сонці, дуже білою видається, од цього всього мені стали трохи боліть очі, неприятно це, але що ж робить, на те ж і тут сиджу, щоб було гаряче. Однак вчора доктор, як я була у нього, сказав, що для мене «усилепной жарьі и потения отнюдь не требуется». Нічого нового він мені не сказав: ванни ті ж самі, температури тієї ж самої, ходить на їх коли вгодно, хоч. рано, хоч пізно, все одно, бо завжди натовп великий і завжди приходиться довго ждать, коли не прийди,—* я вже в різні часи пробувала. З ваннів у парк рідко ходжу — не хочеться пектись кілька лишніх кроків, та й боюся я над усе тією дорогою ходить, бо побачила там раз гадюку, чорну, велику, і от тепер «ой, боюся!». Дехто з дачників каже, що на тих дачах, що на горі, теж єсть гадюки, та тут, на сій дачі, теж одну недавно забили; отож я тепер уже й у тій альтаночці, на тому полукруглому поетичному камені, опасаюсь розсідатись, щоб часом Олегова доля не спостигла. (Нехай Кох цригадує картинку з Олегом в «Русских людях»). Дуже стережусь я тепер цеї погані, цур їй! Нехай там і Кох стережеться і не дуже-то ноги росою вмиває. Ой, здичів, здичів наш Миколочка! А мені вже дуже скучно за своїми дикими неграми — нема тут таких, [...] хоч і багато тут єсть їх різних пород, подоб і націй. Та й взагалі набридло вже мені жити тут самій, і я дуже рада, що пані Приходько швидко приїде. Завтра раненько розпитаюсь гаразд про ліжко для неї і напишу тут-таки про се, а то сьогодні якось не могла грекоса вловить, тепер же вже пізно. Листи я завжди увечері пишу, бо вдень трудно зібратись, якось це йде. Уліти теж на вечір одкладаються. Улітична звістка (про чернігівський збірник) мене дуже врадувала, я не сподівалась собі такої чесіі від кна-кон, конечне перепишу їм «Самсона». («Співець» уже в плеяд-ному збірнику), ачей же, до сих кна-кон він доїде як слід, не знаю тільки, як сподобається їм ся тема («to taka stara rzecz»!...!). Про улітячу справу напишу докладніш в іншому листі. Завтра приїде Гретхен, і я її розпитаю про все як слід! Чи приїхав папа? Цілую його. Лиман йому кланяється. Бувай здорова, мамочко! Бувайте здорові, негри-ки! Не дичійте дуже. «Тепер» я сподіваюсь бачити кна-кну і Пуца у себе непремінно!

Ваша Леся

NB. (Для пані Приходькової). Тепер тут ванна грязе-ва стоїть 1 р. 50 к. Нехай дядина грошей набира!.. Кро-ваті у грекоса нема. Тут можна взять напрокат, але погану, з якоїсь санітарної станції, попросту з больнйці. Непевна річ! Узнаю, почім вони в Одесі, і напишу.

Не забудься, мамочко, прислать мені «Прометея». Все, що ти писала в листі, конечне, зроблю, та по більшій часті воно вже й зроблене. Чи одержуєш мої листи? Як наші обходили Купала?

23. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

18 липня 1889 р. Одеса б іюля рано

Люба мамочко!

Вже днів з п’ять, як я тобі не писала, але ти не сердься, бо я з того пе винна. Як приїхала пані Броніслава, то кілька днів не можна було ні до чого прийнятись. Тепер вона вибралась од мене в другу хату (тут-таки, в нашому дворі), оказалось, що нам тісно в одній хаті жить. Пані Броніслава навезла з собою багато речей, і в хаті повстав такий хаос, який був до початку світу, хоч, по-моєму, і можна було б усе повстановлювати так, що пе було б дуже тісно, але пані не сподобалось так, і вона вибралась собі. Що ж: риба шука, де глибше... У понеділок ми поїхали у місто, бо треба було пані Броніславі дещо купувать; отже, ми по страшенній жарі волочились по місту, і втомились ми, звісно, дуже. На другий день хаотичний стан моєї хати все ще не пройшов, пані мала деякі спори з грекосом за хату, що хотіла перше найнять, а послі показалось, що там жить не можна, а грек не хотів оддавать назад задатку і т. д., і т. д. II [ані] Бронісла-ву розпач обгорнув, як тільки приїхала вона на лиман, але тепер, здається, трохи примирилась із ним. Тепер все втишилось і владилось, і я засіла за кореспонденцію. Живу я так собі, як і перше,— не дуже добре, не дуже погано. Погано те, що пропадаю від спекоти. Ви не маєте поняття, яка тут страшенна спекота: в понеділок було 43°, я сама на термометрі бачила; так що я сміючись читала ваші скарги на спеку — ачей же, під каштаном не бува такої температури? Кажуть, що моряки, повернувшись з Африки і навіть з екватора, говорили, що там не так жарко, як тут, у Одесі. Тропіки переїхали на лиман!.. Всюди панують матроськії костюми, віяла, зонтики, содова вода і морожене. Прикажчики в магазинах стоять з пальмовими віяльцями. Я купила за 10 к. «спасення душі», себто віяльце. Кажуть, у неділю перебувало в го-родських купальнях шість тисяч чоловік. Я з своїми ваннами в 29° пропадаю. В парку не бачила більше гадюк, певне, пропали від спеки. Однак Микось нехай пришле мені мою шаблю, бо тут собаки увечері спускаються з цепів і я боюсь вийти за двері. Погано тепер те, що уночі трудно спать од жари та од мух, і навіть раз Пашкевич, побачивши мене, сказала, що ніби я дуже поблідла і, як вона каже, втомилась, хоч справді не знаю, чим я могла втомитись: ото тільки, що у місті була та лазила за покупками, а то по 'цілим дням абсолютно нічого не роблю. Уліти мої їдуть (лізуть), тільки дуже-дуже помалу... «ко-гда-то будут!»... А от Миші стидно, що