Олександр Степанович Дерманський - Король Буків, або таємниця смарагдової книги

настав час, я дістав щоденника і, ховаючи його, почав ходити скрізь, шукаючи потрібного буку. Декілька тижнів упертих пошуків не дали результатів. Я відчував, що мною вже зацікавились крилуни й песиголовці. Потрібно було залягти на дно, щоб не занапастити себе.

Учора я пішов до Марти, щоб перехилити квар— ту-другу горохівки. Чесно кажучи, я зневірився у своїх пошуках, був знервований від постійного відчуття, що за мною хтось стежить.

А потім я зустрів тебе, Гаврику. На щастя, зустрів. Ви ж самі бачили, що мене того дня винюхали Наритові лягаві.

— Що ж, — підкидаючи в багаття хмиз, мовив бука, — маємо трохи часу до ранку, маємо щоденник Крива, чому б нам його не почитати.

— Давайте, давайте почитаємо, шановні мої, — погодився Понтій, — бо якщо мене не підводить моє «третє око», то в тих записах має бути дещо цікавеньке…

Магічний карнавал

30042 рік після замулення Джерел. Хмарень. День 10-й.

Я, король буків Крив, розпочинаю цей щоденник, бо відчуваю наближення тяжких часів для Міста. Можливо, колись ці записи стануть джерелом корисної інформації для когось. Зрештою, вони будуть мені згадкою про теперішні часи.

Сьогодні я зустрічався з Хранителем драконів Спартом. Наша розмова стосувалася Нарита. Якщо правда все те, що він мені розповів, то всі ми в небезпеці.

Нарит з’явився в Місті десять років тому. Він прийшов десь зі Сходу. Досить швидко він показав себе вправним чаклуном і навіть запропонував утворити Гільдію чарівників. Її було створено, а верховителем обрали Нарита.

Гільдія владнувала непорозуміння та усувала конфлікти поміж чарівниками Міста, проводила курси підвищення кваліфікації для чарівників-по— чатківців, допомагала обмінюватись магічним досвідом чаклунам різних каст і рівнів.

Щороку в хмарні Гільдія проводить Магічний карнавал. Вулицями Міста проходять всі його мешканці у найнепередбачуваніших костюмах. Часто— густо за допомогою чарів міщуки ще й змінюють зовнішність. Під час карнавалу всі розігрують одне одного різними незначними, безпечними для життя фокусами та заклинаннями, розважаються, вітають навколиіиніх зі святом, пригощаються всіляким питвом та солодощами.

Кульмінацією карнавалу стає парад Оберегів кожного чарівного народу.

Смарги несуть вулицями Вогняний Ключ, блоти — Кубок із Часом, сквіди — Срібну Троянду, а буки, звичайно ж, — Смарагдову Книгу.

Так має бути й цього разу. Тобто завтра… Але Спарт повідав мені сьогодні дивні й страшні речі…

Один з його товаришів-драконів учора в «Трьох русалках» підсів за столик до гурту песиголовців. Ті випили вже не один бутель грогу й від того стали занадто балакучими. Один з них і проговорився.

— Скоро Місто матиме справжнього владику, — сказав песиголовець. — Хай тільки Нарит викраде Обереги під час карнавалу. Темрява — могутній союзник…

— Цить! — гавкнув інший собакоголовий, стусонувши базіку по спині.

Той замовк, але дракон вже й так почув достатньо для того, щоб не пропустити п’яні теревені повз вуха й переповісти почуте Спартові.

Отже, Нарит — чаклун. Він творить чорну магію. Очевидно, Нарит заручився підтримкою Темряви і за допомогою песиголовців хоче стати єдиним чарівником у Місті. Він планує завтра на карнавалі заволодіти Оберегами, позбавивши інших чарівників їхньої сили.

Ми зі Спартом вирішили, що повідомляти ще когось про небезпеку — ризиковано, тим паче, що інформація не перевірена. Сподіваюся, розроблений нами план протидії спрацює.

Тепер я мушу закінчувати писати. Маю приготуватися до карнавалу.

30042 рік після замулення Джерел. Хмарень. День 11-й.

Карнавал розпочався від самого ранку. Мешканці Міста висипали на вулицю й веселим багатотисячним натовпом ішли в напрямку Площі Єдинорога. Там і відбулися основні події.

Спочатку було проведено традиційний конкурс «Відьма року». Після низки випробувань з-поміж сотні претенденток на почесне звання відьмою року вже вкотре обрано Сильву.

Потім відбулося захопливе видовище: перетягування ланцюга драконами. Два дракони, вхопивши зубами товстелезний тридцятиметровий ланцюг, мірялися силою, тягнучи його кожен до себе. У фіналі, перемігши Грозула, чемпіоном знову, як і минулого року, став Спарт.

Карнавал був, як завжди, веселим та яскравим. У повітрі літали різнокольорові кульові блискавки, поміж ними шугали відьмаки, слідами від реактивних мітел виписуючи в небі святкові гасла на кшталт: «Хай живе Гільдія чарівників» або «Місто. Чари. Хмарень». Дітвора просто об'їдалася безкоштовним морозивом з кропив’яним наповнювачем, солодкою ватою та конопляними коржиками.

То тут, то там міщуки влаштовували веселі поєдинки з так званої скульптури мармиз. Ці змагання виглядали так: двоє чарівників ставали один супроти одного й почергово насилали на супротивника закляття, які змінювали його обличчя. В дуелянтів після кожного наступного заклинання з’являлись якісь нові елементи чи риси обличчя: наприклад, свиняче рило, моржеві бивні, слонячі вуха чи оленячі роги… Фантазія чарівників була безмежною, і після семи-восьми заклинань на них просто неможливо було дивитися без голосного реготу. Перемагав у поєдинку той, хто перетворював обличчя супротивника на мармизу, смішнішу за свою. Суддями були глядачі, які безпомилково визначали переможця силою свого сміху.

Після закінчення дуелі чари знімалися й чарівники мирно розходилися при своїх звичайних обличчях.

Під вечір розпочався парад Оберегів. Він супроводжувався неймовірно красивим феєрверком. Саламандри знаються на цій справі. їхня піротехнічна майстерня «Нічні жар-птиці» підготували до карнавалу небачене вогняне шоу.

Все сталося раптово. Обереги вмить зникли з подушок, на яких їх несли представники кожного чарівного народу. На очах у тисяч міщуків Вогняний Ключ смаргів, Срібна Троянда сквідів, Кубок із Часом блотів і Смарагдова Книга буків розчинилися в повітрі.

Не встигли приголомшені учасники карнавалу отямитися й збагнути, чи це відбулося за сценарієм Гільдії, чи сталося щось нечувано жахливе, як над площею залунав пекельний регіт Нарита. Сам чаклун ширяв над головами мешканців Міста, тримаючи в оберемку всі магічні Обереги.

— Я візьму це собі! — закричав він. — Це буде справедливою винагородою за десять років очікування та сюсюкання з усіма вами! Та віднині я — єдиний на все Місто, хто володіє магією справжньої сили. І тепер тут буду правити я. Ви станете моїми рабами або помрете! Ха-ха-ха-а!!!

Нарит зробився напівпрозорим і зник, як дим, розсіяний поривом вітру.

Чаклун мав рацію: разом зі священними Оберегами чарівники втратили майже всю свою магічну силу. Тепер злий Нарит увібрав у себе могутність смаргів, блотів, сквидів і… І все.

Смарагдова Книга буків, украдена Наритом, була несправжньою.

На Північ

У прохолодне черево печери почав поволі пробиватися несміливий світанок.

З'аврик закрив щоденника та обвів поглядом присутніх.

— Ну, що ви на це скажете?

— Я не можу повірити, що садівники-блоти колись були могутніми чарівниками, — сказала Джульєтта. — По-моєму, крім чорнобривців, бузку та фруктових дерев, їх ніколи нічого у світі не турбувало.

— А от зі смаргами мені все зрозуміло, — мовив