Брем Стокер - Граф Дракула

світлі каміна вони справляли враження білих і тонких; але, побачивши їх тепер зблизька, долонями догори, я помітив, що вони були грубі, м'язисті, з короткими товстими пальцями. Особливо дивувало те; що в центрі долоні росло волосся. Нігті були довгі й тонкі, із загостреними кінцями. Коли граф нахилився до мене і його рука доторкнулася до мене, я не міг утриматися від здригання. Можливо, його дихання було згубним, тому що мене почало мучити передчуття нудоти, якого я ніяк не міг приховати. Граф, очевидно, помітив це, оскільки одразу ж відсунувся і з якоюсь похмурою посмішкою знову сів на своє місце біля каміна. Ми обидва мовчали якийсь час, і коли я подивився у вікно, то побачив перший зблиск нового світанку.

Якась дивна тиша панувала всюди; але прислухавшись, я почув десь далеко неначе завивання вовків. Очі графа заблищали, і він сказав:

— Прислухайтеся до них, до дітей ночі! Яку музику вони заводять!

Помітивши дивний, мабуть, для нього вираз мого обличчя, він додав:

— Ах, добродію, ви, міські жителі, не можете зрозуміти відчуття мисливця! Але ви напевно втомилися. Ваше ліжко абсолютно готове, і завтра ви можете спати, досхочу. Мене не буде до полудня; спіть же спокійно — і приємних сновидінь!

Із вишуканим поклоном він сам відчинив двері до моєї восьмикутної кімнати і я зайшов до спальні…

7 травня.

Знову ранній ранок. Учора я спав до вечора і прокинувся сам. Одягнувшись, я зайшов до кімнати, де напередодні вечеряв, і знайшов там холодний сніданок і каву, яка підігрівалася, стоячи на вогні в каміні. На столі лежала картка з написом:

«Я повинен ненадовго відлучитися. Не чекайте на мене. Д.»

Радіючи з вільного часу, я всівся за стіл. Поснідавши, почав шукати дзвінок, аби сповістити прислузі, що я закінчив трапезу; але дзвінка ніде не виявилося. У замку, мабуть, дивні недоліки, особливо якщо взяти до уваги надмірне багатство, що оточує мене. Столова сервіровка із золота, і такої прекрасної роботи, що коштує, напевно, величезних грошей. Завіси, оббивка стільців і кушетки — високої якості; без сумніву, все вимагало нечуваних витрат, навіть якщо успадковувалося, оскільки цим речам багато сотень років, хоча все зберігалося в ідеальному порядку. Я бачив щось подібне в Хемпстонському палаці, але там все було подерте, потерте і роз'їдене міллю. Але дивно, що в усіх кімнатах були відсутні дзеркала. Навіть туалетного дзеркала не було на моєму столику, і мені довелося дістати маленьке люстерко з несесера, щоб поголитися і причесатися. Крім того, я не бачив жодного слуги і не чув жодного звуку поблизу замка за винятком вовчого завивання. Покінчивши з їжею, я почав шукати що-небудь для читання, оскільки без дозволу графа мені не хотілося оглядати замок. У їдальні я зовсім нічого не знайшов — повна відсутність книг, газет, навіть усілякого письмового приладдя; тоді я відчинив інші двері і зайшов до бібліотеки. У бібліотеці я знайшов, на превелику радість, багато англійських видань — полиці заповнювали книги та переплетені за довгі роки газети і журнали. Стіл посередині кімнати був завалений англійськими журналами, газетами, але лише старими номерами. Книги траплялися найрізноманітніші: з історії, географії, політики, політичної економії, ботаніки, геології, законознавства — все, що стосується Англії та англійського життя, звичаїв і характерів. Поки я розглядав книги, двері відчинилися і зайшов граф. Він приязно мене привітав і висловив сподівання, що я добре спав цієї ночі. Потім продовжив:

— Я дуже радий, що ви сюди зайшли, оскільки переконаний, що тут знайдеться багато цікавого для вас матеріалу. Вони, — і граф поклав руку на деякі книги, — були мені вірними друзями протягом декількох років, коли я ще й не думав потрапити до Лондона; книги ці принесли мені багато приємних годин, познайомили з вашою великою Англією; а знати — значить любити. Я прагну потрапити на переповнені народом вулиці вашого величного Лондона, поринути у вир людської суєти, брати участь у цьому житті і його змінах, його смерті, — словом, у всьому тому, що робить цю країну тим, чим вона є. Але — на жаль! — поки що я знайомий із вашою мовою лише за книгами. Сподіваюся, мій друже, завдяки вам я навчуся й висловлюватися.

— Даруйте, графе, але ж ви чудово володієте англійською!

— Дякую вам, друже мій, за вашу дуже втішну про мене думку, але все-таки я боюся, що у знанні мови знаходжуся ще тільки на півдорозі. Правда, я знаю граматику і слова, але я ще не знаю, як їх вимовляти і коли яке вживати.

— Запевняю вас, ви чудово говорите.

— Все це не те… Я знаю, що, якби жив і розмовляв я у вашому Лондоні, будь-хто негайно вгадав би у мені іноземця. Цього мені замало. Тут я знаний; я — магнат; весь народ мене знає, і я — пан. Але іноземець на чужині — ніщо; люди його не знають, а не знати людину — значить не турбуватися про неї. В такому разі я вважаю за краще нічим не виділятися з натовпу, щоб люди, побачивши мене або почувши мою англійську мову, не зупинялися б і не тицяли в мій бік пальцями. Я звик бути паном і хочу ним залишитися назавжди або ж принаймні влаштуватися так, щоб ніхто не міг стати паном наді мною. Ви приїхали сюди не тільки для того, щоб пояснити мені все щодо мого нового володіння в Лондоні; я сподіваюся, що ви пробудете зі мною ще якийсь час, аби завдяки вашим бесідам я звик і вивчив розмовну мову. Тому я наполягаю і прошу вас виправляти мої помилки у вимові якнайсуворіше.

Я, звичайно, сказав, що прошу його не соромитися мене, а потім попросив дозволу користуватися бібліотекою на свій розсуд.

Він погодився:

— О, так… Взагалі, ви можете вільно пересуватися замком і заходити куди завгодно, за винятком тих кімнат, двері яких замкнуті; втім, туди ви й самі напевно не схочете проникнути. Є поважні причини для того, щоб усе було, як є, і якби ви дивилися моїми очима і володіли моїм знанням, то, без сумніву, краще б усе зрозуміли.

Я сказав, що й не сумніваюся в цьому, і він продовжував:

— Ми в Трансільванії, а Трансільванія — це не Англія, наші дороги — не ваші дороги, і тут ви зустрінете багато дивного. Ну, хоча б з вашого короткого досвіду під час поїздки сюди ви вже знаєте дещо про ті химерні речі, які тут можуть відбуватися.

Це послужило початком довгої розмови; я