Анджей Сапковський - Сезон гроз

class="p1">— Сьогодні, — оголосив урочисто і не без гордості, — пропонуємо телячу гомілку, тушковану з овочами, грибами і квасолею. Сідло баранця, запечене з баклажанами. Свинячий бочок у пиві, поданий з глазурованими сливами. Печену лопатку дикого кабана, подану з яблучним мармеладом. Качині грудки з пательні, подані з червоною капустою і журавлиною. Кальмарів, начинених цикорієм, з білим соусом і виноградом. Морського чорта з рожна у вершковому соусі, поданого з тушкованими грушами. Або ж, як завжди, наші фірмові страви: гусяче стегенце в білому вині, з овочевим асорті, запеченим на блясі, і калкан у карамелізованому чорнилі каракатиці, поданий з раковими шийками.

— Якщо до смаку риба, — біля столу, невідомо як і звідки, вигулькнув Фебус Равенґа, — то щиро рекомендую калкана. З ранкового улову, само собою. Гордість і слава шефа нашої кухні.

— Тоді калкана в чорнилі, — відьми́н придушив у собі ірраціональне бажання замовити кілька страв одразу, розуміючи, що це було б ознакою поганого виховання. — Дякую за пораду. Я вже починав відчувати муки вибору.

— Яке вино, — запитав метр, — ви б ласкаво бажали?

— Прошу вибрати щось підходяще. Мало знаюся на винах.

— Мало хто знається, — усміхнувся Фебус Равенґа. — І зовсім мало хто в цьому признається. Безсумнівно, підберемо сорт і рік, пане відьми́не. Не заважатиму, бажаю смачного.

Побажанню не судилося здійснитися. Геральтові також не випало переконатися, яке вино для нього виберуть. Смак калкана в чорнилі теж мав залишитися для нього таємницею цього дня.

Рудоволоса жінка раптом полишила обережність, відшукала його поглядом.

Посміхнулася. Відьми́н не міг позбутися враження, що посмішка була недоброю. Відчув тремтіння.

— Відьми́н, званий Геральтом з Ривії?

Запитання поставив один з трьох одягнених у чорне типів, які тихцем підійшли до столу.

— Це я.

— Іменем закону тебе заарештовано.

Якого присуду мені боятись?

Адже чиню я по закону.

Вільям Шекспір, «Венеціанський купець», пер. Ірина Стешенко

Розділ третій

Приділена Геральтові державна захисниця намагалася не дивитися йому в очі. З наполегливістю, вартою кращого застосування, перебирала папку з документами. Документів там було небагато. А саме два. Пані адвокатка, здавалося, намагалася вивчити їх напам’ять. Відьми́н сподівався – аби сяйнути захисною промовою. Однак була то, як підозрював Геральт, марна надія.

— У в’язниці, – пані адвокатка врешті підвела очі, – ти припустився побиття двох сусідів по камері. Можу я дізнатися хоча б причину?

— Primo, я відкинув їх сексуальні домагання — не бажали зрозуміти, що «ні» значить «ні». Secundo, люблю бити людей. Tertio, це брехня. Вони самі покалічилися. Об стіни. Аби мене очорнити.

Відьми́н говорив повільно і байдуже. Після тижня, проведеного у в’язниці, він цілком збайдужів. Захисниця закрила папку, аби тут же знову її відкрити. Після чого поправила вишукану зачіску.

— Побиті, — зітхнула, – скаржитися, видається, не збираються. Зосередьмося на інстигаторському обвинуваченні. Асесор трибуналу звинувачує тебе у серйозному злочині, який суворо карається.

А як же інакше, подумав Геральт, милуючись вродою пані адвокатки. Роздумував над тим, скільки їй було років, коли потрапила до школи чародійок. І в якому віці залишила цю школу.

Обидві діючі чародійські академії — чоловіча в Бан Арді і жіноча в Аретузі на острові Танедд — окрім випускників та випускниць, видавали й брак. Попри дрібне сито вступних іспитів, які дозволяли одразу відсіяти і відкинути безнадійні випадки, лише перші семестри здійснювали справжній відбір і виявляли тих, хто вмів маскуватися. Тих, для кого мислення було процесом прикрим і шкідливим. Потаємних дурнів, лінюхів і безмозких створінь обох статей, яким не було чого шукати в школі магії. Клопіт полягав у тому, що, як правило, то були нащадки людей заможних, або таких, хто вважався поважним з іншої причини. Після виключення зі школи треба було щось зробити з цією важкою молоддю. З хлопцями, яких викидали з Бан Арду, проблем не було – вони ставали дипломатами, на них чекали армія, флот і поліція, для найдурніших лишалася політика. Влаштування магічних відходів у вигляді представниць прекрасної статі лише на перший погляд було складнішим. Хоч і виключені, але панянки переступили поріг чародійської академії і досягли якогось рівня в магії. А вплив чародійок на представників влади та всі сфери політичного і економічного життя був надто сильний, аби лишати панянок з порожніми руками. Їм забезпечували тиху гавань. Вони потрапляли до сфери правосуддя і ставали юристками.

Захисниця закрила папку. Після чого відкрила її.

— Раджу визнати провину, – сказала. – Тоді можемо розраховувати на легшу міру…

— Визнати що? — перебив відьми́н.

— Коли суд запитає, чи визнаєш свою провину, відповідай ствердно. Визнання провини буде вважатися пом’якшуючою обставиною.

— Як же ти тоді збираєшся мене захищати?

Пані адвокатка закрила папку. Як віко труни.

— Ходімо. Суд чекає.

Суд чекав. Бо з залу суду якраз виводили попереднього правопорушника. Не надто радісного, як здалося Геральтові.

На стіні висів обсиджений мухами щит, на ньому виднівся герб Кераку, блакитний дельфін nageant. Під гербом стояв суддівський стіл. За ним засідало троє – худорлявий писар, блідуватий підсудок і пані суддя, дама статечна з вигляду і обличчя.

Лаву справа від суддів займав асесор трибуналу, що виконував обов’язки прокурора. Виглядав переконливо. Настільки переконливо, що варто було остерігатися зустрічі з ним на темній вулиці.

Натомість з протилежного боку, зліва від суддівської колегії, стояла лава підсудних. Призначене для нього місце.

Далі пішло швидко.

— Геральт, званий Геральтом з Ривії, відьми́н за професією, обвинувачується у шахрайстві, отриманні і привласненні коштів, що належать Короні. Діючи в змові з іншими особами, яких втягнув у корупцію, обвинувачений завищував розмір рахунків, що їх він виставляв до оплати за свої послуги, маючи намір привласнити цю різницю. Призвело це до втрат у державній скарбниці. Доказом є донос, notitia criminis, який обвинувачення додало до справи. Даний донос…

Знуджений вираз обличчя і відсутній погляд судді явно свідчили про те, що думки поставної дами витають де-інде. І що турбують її зовсім інші клопоти і проблеми – прання, діти, колір фіранок, замішене тісто на маківник і розтяжки на сідницях, які пророкують подружню кризу. Відьми́н покірно прийняв той факт, що він менш важливий. Що не може конкурувати з такими речами.

— Здійснений обвинуваченим злочин, – беземоційно тягнув прокурор, – не лише країну руйнує, але й порядок громадський підважує і розпорошує. Закон вимагає…

— Долучений до справи донос, — перебила суддя, — суд мусить розцінити як probatio de relato, доказ