Анджей Сапковський - Відьмак. Володарка Озера

доля! До цього готували нас, дівчаток, змалечку! Горбитися! Вічно горбитися, горбитися й гнутися над роботою, над дитиною, над тягарем черева, яке хлоп поправляє тобі, ледве ти здужала відійти від пологів…

…Це ті старцівські оповістки привели до того, що стала я прагнути чогось більшого, ніж горб і важка праця, марити про щось більше, ніж врожай, чоловік і діти. Першою книжкою, що я купила за продані ожини, власноруч зібрані в лісі, була легенда про Цірі. Версія, як це ти красиво назвала, у популярному скороченні, для дітей, обрізана ad usum delphini. Була то версія саме на мій розум. Читала я ледь-ледь. Але й тоді вже знала, чого хочу. Хотіла я бути такою, як Філіппа Ейльгарт, як Шеала де Танкарвіль, як Ассіре вар Анагід…

Обидві глянули на гуаш, що зображала замкову залу, занурену в легеньке chiaroscuro, стіл і жінок, які за тим столом сиділи. Легендарних жінок.

— В академії, — продовжила Німуе, — до якої, зрештою, вступила тільки з другої спроби, я займалася тим міфом лише в аспекті Великої Ложі на заняттях з історії магії. На читання для насолоди спершу я просто не мала часу: мусила лупати ту скелю з усіх сил, щоб… Щоб не відстати від донечок графів і банкірів, яким усе давалося легко, які сміялися з дівчини із села…

Вона замовкла й з тріском почала виламувати собі пальці.

— Врешті, — продовжила, — час на читання я знайшла, але тоді зрозуміла, що перипетії Ґеральта й Цірі цікавлять мене куди менше, ніж у дитинстві. З’явився той самий синдром, що й у тебе. Як ти то назвала? Подружній обов’язок? Так воно було до моменту…

Вона замовкла й потерла обличчя. Кондвірамурс зі здивуванням помітила, що рука Володарки Озера тремтить.

— Було мені десь вісімнадцять років, коли… Коли дещо сталося. Дещо, через що легенда про Цірі для мене ожила. Через що я почала займатися нею серйозно й науково. Через що присвятила їй життя.

Адептка мовчала, хоча всередині аж кипіла від цікавості.

— Не вдавай, що не знаєш, — сказала гірко Німуе. — Адже всім відомо, що Володарка Озера охоплена майже хворобливою пристрастю до легенди про Цірі. Усі пліткують про те, як нестрашне спочатку дивацтво переродилося на щось подібне до наркотичної залежності чи майже манії. У тих плітках є чимало правди, дорогоцінна моя Кондвірамурс, чимало правди! А ти, раз я вибрала тебе за асистентку, також під ту манію й залежність потрапиш. Бо я стану того вимагати. Принаймні на час практики. Розумієш?

Адептка підтвердила кивком.

— Тобі здається, що розумієш, — Німуе опанувала себе й охолонула. — Але я тобі те поясню. Поступово. А як надійде час, то поясню зовсім усе. Поки ж…

Вона урвалася, глянула у вікно, на озеро, на чорну риску човна Короля-Рибалки, що чітко вирізнялася на золоті переливчастої поверхні вод.

— Поки відпочинь. Оглянь галерею. У шафах та вітринах ти знайдеш альбоми та листи графіки, усі тематично пов’язані із завданням. У бібліотеці є всі версії та травестії легенди, а також більшість наукових праць. Присвяти тому трохи часу. Порозглядай, почитай, сконцентруйся. Я хочу, щоб ти мала матеріал для сну. Гачок, як ти то назвала.

— Я зроблю те. Пані Німуе?

— Слухаю.

— Ті два портрети… Ті, що висять поруч… То також не Цірі?

— Не існує жодного портрета Цірі, — терпляче повторила Німуе. — Пізніші митці зображували її винятково в сценах, кожен — відповідно до своєї фантазії. Що ж до тих портретів, то отой зліва є, скоріше, вільною варіацією на тему, бо на ньому зображено ельфійку Лару Доррен еп Шіадаль, особу, яку художниця знати не могла. Бо художницею була відома тобі напевне з легенди Лідія ван Бредеворт. Одна з її вцілілих картин маслом іще висить в академії.

— Знаю. А той, другий портрет?

Німуе довго вдивлялася в картину. У зображення худорлявої дівчини зі світлим волоссям і смутним поглядом. Одягненої в білу сукню із зеленими рукавами.

— Малював його Робін Андеріда, — сказала, обертаючись і дивлячись просто в очі Кондвірамурс. — А кого там зображено… Те мені скажеш ти, сняча й онейромантко. Висни те. І розкажи мені про свій сон.

* * *

Маестро Робін Андеріда першим помітив наближення імператора й зігнувся в поклоні. Стелла Конгрев, графиня Ліддерталь, встала й схилилася в реверансі, швидким жестом наказавши зробити те саме дівчині, яка сиділа в різьбленому кріслі.

— Вітаю, пані, — Емгир вар Емрейс кивнув. — Вітаю й тебе, маестро Робіне. Як просувається робота?

Маестро Робін відкашлявся, зніяковілий, і знову вклонився, нервово витираючи пальці об фартух. Емгир знав, що художник страждає на гостру агорафобію й хворобливо несміливий. Але ж кому то перешкоджало. Важливо було, як він малював.

Імператор, як завжди під час подорожі, носив офіцерську уніформу гвардійської бригади «Імпера» — чорний обладунок і плащ із гаптуванням у вигляді срібної саламандри. Наблизився, глянув на портрет. Спершу на портрет, а тільки потім — на модель. Худорлява дівчина зі світлим волоссям і смутним поглядом. Одягнена в білу суконьку із зеленими рукавами, із малим декольте, оздобленим кольє з перидотів.

— Пречудово, — сказав спеціально в пустку, так, щоби не зрозуміло було, що саме він хвалить. — Пречудово, маестро. Прошу продовжувати, не звертайте уваги на мою особу. Дозвольте вас, пані графине, на слово.

Відійшов подалі до вікна, змусивши, щоб вона пішла слідом.

— Я від’їжджаю, — сказав тихо. — Державні справи. Дякую за гостинність. І за неї. За принцесу. Справді добра робота, Стелло. Справді треба похвалити. І тебе, і її.

Стелла Конгрев граційно присіла в глибокому реверансі.

— Ваша Імператорська Величність занадто до нас добрий.

— Не хвали дня до заходу.

— Ах… — Вона стиснула легенько губи. — От як?

— От як.

— Що з нею буде, Емгире?

— Не знаю, — відповів він. — За десять днів я поновлюю наступ на півночі. Наближається важка, дуже важка війна. Ваттьє де Рідо слідкує за змовами та за спробами протидій щодо мене. Державні інтереси можуть змусити мене до важких, до дуже важких рішень.

— Ця дитина ні в чому не винна.

— Я ж сказав: державні інтереси. Державні інтереси не мають нічого спільного зі справедливістю. Зрештою…

Він махнув рукою.

— Хочу з нею поговорити. Сам на сам. Підійди ближче, княжно. Ну ж бо, хутчіш. Імператор наказує.

Дівчина присіла в глибокому реверансі. Емгир міряв її поглядом, повертаючись пам’яттю до тієї багатої на наслідки аудієнції в Лох Ґрімі. Був сповнений повагою — ба, навіть і здивуванням — до Стелли Конгрев, яка протягом шести місяців, що сплинули від того часу, зуміла перетворити те незграбне каченя на малу аристократку.