Іванна Желізна - Дружина мого ворога, Іванна Желізна

Її губи стиснулися в тонку лінію. Вона не відповіла. Але я бачив, як у її очах спалахнула тріщина. Не від болю, від влучності. Я потрапив в ціль.

Цікаво. Дуже цікаво.

— Добре, — протягнув я. — Припустімо, я погоджуюсь. Що ти готова мені дати натомість?

Сакура напружилась. Це було видно по плечах, по тому, як ковтнула повітря, ніби готуючись до удару. Але не втекла. Не відвела очей.

— Себе, — сказала просто.

І це було не пропозицією. Не жертвою. А фактом. Вона знала, що каже. І розуміла, що це може значити.

Я повільно поставив запальничку. Вивчив її обличчя ще раз. З тією ж обережністю, з якою вивчаєш вибухівку, не знаєш, де дріт, але точно розумієш: варто зачепити й все злетить до біса.

— Красуне… — мовив я майже пошепки, — ти тільки-но відкрила двері до пекла. І якщо я увійду, назад дороги не буде.

Сакура кивнула.

— Я вже давно в пеклі, Дрейку. Просто більше не хочу бути там сама.

Мовчання.

Моя запальничка клацнула ще раз. Вогонь на мить освітлив її лице. Я вдивлявся в нього, ніби шукав відповідь. Сакура не кліпала. Не благала. І, можливо, тому я не викинув її з цього бару. Можливо, тому я досі слухаю її.

Можливо… тому я вперше за довгий час щось відчув.

— Добре, — мовив я повільно. — Але знай: я не твій союзник. Я не граю в добро. Я – той, кого Ліам боїться більше за будь-якого ворога.

— Саме тому я й прийшла до тебе, — відповіла вона, нарешті трохи зронивши тон.

Я схилив голову набік, дозволяючи собі посмішку: темну, насичену передчуттям.

— Тоді… пограємо, маленька.

І ми уклали мовчазний договір. Без підписів. Без рукостискань. Тільки погляд: її рішучий і втомлений, і мій – хижий, у полум'ї.

Але десь глибоко в мені вже народжувався інтерес. Бо ця дівчина не схожа на жодну. А я не звик залишати те, що хоч раз змусило мене загорітись.

Сакура тільки-но підписала угоду з дияволом.

 А я відкрив для себе небезпечну слабкість у рожевому волоссі.