Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

нове: замість чому Захід панує спитати, а чи панує Захід? Якщо відповідь негативна, то тоді теорії тривалої зафіксованости, що шукають в давнині пояснення того, чого насправді взагалі нема, видаються доволі безглуздими.

Зокрема, внаслідок цієї невизначености деякі західні історики розвинули цілком нову теорію, що пояснює, чому Захід раніше панував, а тепер цьому пануванню настає кінець. Я називаю цей підхід моделлю короткочасової випадковости. Аргументація короткочасовців складніша, ніж у тривалістів, мало того, всередині цього табору вирують бурхливі суперечки. Але в одному всі короткочасовці згодні: багато що з того, що говорять прихильники моделі тривалої зафіксованости, неправильне. Глобальне домінування Заходу не було зафіксованим від далекого минулого. Лише від 1800 року н. е., в переддень Опійної війни, Захід тимчасово випередив Схід, і навіть це сталося великою мірою випадково. Сценарій Альберт у Пекіні є не таким вже й недолугим. Могло бути й так.

Виталанювання

 

круг Орандж в Каліфорнії відомий не через присутність у ньому радикальних наукових шкіл, а завдяки консервативним політикам, виплеканим пальмам та знаменитому мешканцеві Джонові Вейну (місцевий аеропорт носить його ім'я попри те, що він дуже не любив, коли літаки пролітали над полем для гольфу). Проте у 1990-і роки він став осередком прихильників теорії короткочасових випадковостей у глобальній історії. Двоє істориків (Вон Гобінь і Кенет Померанц) та соціолог (Ван Фен) з кампусу Ірвайн[7] Каліфорнійського університету написали віхові книжки, де показано, що байдуже, розглядаємо ми екологію чи структуру родини, технології та промисловість чи фінанси та інституції, рівень життя чи смаки споживачів — скрізь подібність Сходу та Заходу вже від дев'ятнадцятого сторіччя далеко переважає відмінності між ними.

Якщо вони мають рацію, раптом стає набагато важче пояснити, чому Ауті приїхав до Лондона замість того, щоб Альберт прямував у східному напрямі. Деякі короткочасовці, як-от незалежний економіст Андре Ґундер Франк (що написав понад тридцять книжок про все на світі, від прадавньої історії до латиноамериканських фінансів), вважають, що насправді ситуація щодо постання промислової революції на Сході було сприятливішою, ніж на Заході, але втрутилися несподівані чинники. Франк вважає, що Європа була просто «віддаленим маргінальним півостровом у китаєцентричному світовому укладі».[8] Втративши надію доступитися до азійських ринків, де було сконцентровано справжнє багатство, європейці тисячу років тому спробували пробитися хрестовими походами через Середній Схід. Коли й це не допомогло, деякі з них, як-от Колумб, спробували проплисти на Захід, аби досягти Китаю.

Це також не вийшло, бо на шляху була Америка, проте, на думку Франка, Колумбова помилка позначила початок змін статусу Європи в світовій системі. У шістнадцятому сторіччі китайська економіка стрімко зростала, однак відчувала постійний брак срібла. Америка була повна срібла, відтак європейці задовольнили потреби Китаю, примусивши корінних американців видряпати добрячих 150 000 тонн дорогоцінного металу з гір Перу та Мексики й спрямувавши третину його до Китаю. Срібло, жорстокість та рабство забезпечили Заходові, як пише Франк, «місце у третьому класі азійського економічного потягу», але перш ніж Захід зміг «викинути азійців з локомотива», мало відбутися ще багато чого.

Франк вважає, що піднесення Заходу відбулося не так завдяки ініціятивності європейців, як через «занепад Сходу» після 1750 року. Це почалося, на його думку, коли поменшало постачання срібла. В Азії це спричинило політичні кризи, але Європа дістала зміцнювального стимула, коли через нестачу експортованого срібла європейці механізували свою промисловість і почали виробляти товари, що були конкурентоспроможними на азійських ринках. Зростання населення після 1750 року також мало відмінні наслідки на протилежних кінцях Євразії. Згідно з Франком, в Китаї воно спричинило поляризацію багатства, політичні кризи та відмову від нововведень, тоді як у Британії забезпечило дешевшу робочу силу для нових заводів. Схід розвалився, а Захід здійснив промислову революцію, що мала б відбутися в Китаї. Проте, позаяк вона сталася в Британії, Захід успадкував світ.

Однак із ним не погоджуються інші короткочасовці. Соціолог Джек Ґолдстоун (що кілька років викладав у Каліфорнійському університеті в Девісі й ввів терміна «Каліфорнійська школа» на позначення теоретиків-короткочасовців) вважав, що Схід та Захід було однаково добре (чи однаково погано) налаштовано до 1600 року — ними керували великі аграрні імперії з високоосвіченим духівництвом, що боронило стародавні традиції. У сімнадцятому сторіччі чума, війни та падіння династій скрізь, від Англії до Китаю, привели ці суспільства на край занепаду. Потім більшість імперій відродили та знов нав'язали строго ортодоксальні способи мислення, тоді як в північно-західній Європі протестанти відмовилися від католицьких традицій.

Ґолдстоун припускає, що саме діяльна непокора спрямувала Захід на шлях до промислової революції. Європейські науковці звільнилися від пут архаїчних ідеологій і так ефективно виявляли суть природних явищ, що британські підприємці, також залучені до прагматичної культури «можеш — то зроби», навчилися примушувати працювати вугілля та водяну пару. Близько 1800 року Захід безперечно випередив усіх інших.

Ґолдстоун вважає, що жодна з цих подій не була зафіксованою й кілька випадків могли цілком змінити світ. Наприклад, 1690 року, під час битви на річці Бойн, куля з католицького мушкета пробила вбрання на плечі Вільяма Оранського, протестантського претендента на англійський трон. Ґолдстоун припускає, що Вільям мав сказати: «Добре, що вона не пройшла ближче»[9]. Далі він розмірковує, що й справді добре, бо якби куля вцілила на кілька дюймів нижче, Англія залишилася б католицькою, в Європі домінувала би Франція й промислова революція могла б не відбутися.

Кенет Померанц з Ірвайна йде ще далі. У тому факті, що відбулася промислова революція, він вбачає велетенський щасливий випадок. Він вважає, Що в околі 1750 року і Схід, і Захід прямували до екологічної катастрофи. Населення зростало швидше, ніж технології, й люди вже зробили практично все можливе на шляху поширювання та інтенсифікації сільського господарства, руху товарів та власної реорганізації. Вони наближалися до межі можливого за наявних технологій, і були всі підстави в дев'ятнадцятому та двадцятому сторіччях очікувати глобальної рецесії та скорочування населення.

Проте за останні двісті років економічне зростання було більшим, ніж за всю попередню історію. Причину Померанц пояснює у важливій книжці Велика розбіжність: західній Європі, і насамперед Британії, просто дуже поталанило. Померанц згоден із Франком, що талан Заходу почався від випадкового відкриття Америк та побудови торгівельних систем, що стимулювали індустріялізацію виробництва. Але, на відміну від Франка, він вважає, що ще 1800 року талан Європи міг не відбутися. Він зазначає, що треба було мати дуже багато місця, аби виростити достатню кількість дерев на потреби грубих ранніх парових двигунів на деревинному паливі, — фактично місця