Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

другий сяяв білим світлом і приземлився на стіну — впав на неї, перекотився й застиг. А потому підвівся і якимось дивом стояв на зовнішньому мурі палацу й не падав. Таке не вкладалося в голові.

Шин розвернувся і рушив до її батька.

Ясна, холонучи, безпорадно спостерігала, як убивця підступив до короля й опустився перед ним навколішки.

З її підборіддя скрапували сльози, а вітер підхоплював їх. Що коїлося там, унизу? Вона не змогла розгледіти.

Коли вбивця подався геть, то зоставив позаду труп її батька, прохромлений уламком деревини. Він був мертвий: власне, поруч з’явився його Сколкозброєць — а це означало, що власник загинув.

— Я ж так старалася, — прошепотіла Ясна, ціпеніючи. — Робила все, щоб захистити родину…

Як же так? Це Лісс. Її робота!

Ні. Вона не досить ясно мислить. Той шин… у такому разі Лісс не зізналася б, що він у неї служив. Вона продала його.

— Співчуваємо вашій утраті.

Ясна обернулася й закліпала сльозавими очима. У дверній проймі стояли троє паршенді (поміж них був і Клейд) у своєму прикметному одязі. Накидки з акуратно зшитої тканини — однакові в чоловіків та жінок — очкури на поясі, просторі сорочки без рукавів. Жилети вільного крою — відкриті з боків і виткані з яскравих ниток. У паршенді одяг не залежав від статі. Проте Ясна гадала, що його визначає кастова належність, а ще…

«Припини! — сказала вона собі подумки. — Бодай на єдиний день — буря його забирай! — припини мислити як учена».

— Ми беремо на себе відповідальність за його смерть, — промовила передня паршендійка.

Ґанґна була жіночої статі, але в паршенді статеві відмінності здавалися мінімальними. Просторе вбрання скрадало груди та стегна, які однаково ніколи не бували особливо пишними. На щастя, за чітку ознаку правив брак бороди: Ясна ж бо ще ніколи не бачила безбородого паршендійця — як, власне, й без уплетених у рослинність на обличчі дрібних самоцвітів…

«ПРИПИНИ!»

— Що ти сказала? — зажадала відповіді принцеса, примусивши себе підвестися. — Ґанґно, чому ти винуватиш своїх у тому, що трапилося?

— Тому що це ми найняли цього вбивцю, — співуче та з різким акцентом відказала паршендійка. — Це ми вбили твого батька, Ясно Холін.

— Ви?..

У неї в грудях раптом похололо: так льодом сковує бурхливу гірську річку. Вона перевела погляд із Ґанґни на Клейда, а відтак на Варналі. Всі троє були старійшини й члени паршендійського ареопагу.

— Чому? — прошепотіла Ясна.

— Тому що так було треба, — відказала Ґанґна.

— Чому? — вимагала відповіді принцеса. — Він воював за вас! І захищав від хижаків! Мій батько хотів миру! Ви чудовиська! Чому ви зрадили нас саме тепер?!

Ґанґна підібгала вуста. Мелодика її голосу змінилася: вона заговорила майже як матуся, котра пояснює маленькій дитині щось дуже складне:

— Бо твій батько мав от-от зробити дещо дуже небезпечне.

— Пошліть по ясновельможного Далінара! — гукнув у коридорі чийсь голос. — Буря забирай! Мої розпорядження дійшли до Елгокара? Кронпринца необхідно супроводити в безпечне місце! — До кімнати, спотикаючись, увійшов великий князь Садеас із загоном солдатів. Його товстощоке, червонясте лице було мокре від поту, а вбраний він був у Ґавіларову мантію, у якій той відправляв офіційні монарші обов’язки. — Що тут роблять ці дикуни? Ох, буря забирай! Захищайте принцесу Ясну! Той, хто це зробив, був із їхнього почту!

Солдати рушили оточувати паршенді. Не звертаючи на них уваги, Ясна розвернулася і, знову підступивши до висаджених дверей та спершись рукою об стіну, глянула на батькове тіло, розпластане на камінні внизу. Поруч лежав його Сколкозброєць.

— Буде війна, — прошепотіла принцеса. — І я не стану в неї на заваді.

— Само собою, — відказала ззаду Ґанґна.

— Той убивця… він ходив по стіні, — промовила Ясна.

Відповіді не пролунало.

Звичний їй світ розлетівся на друзки, але Ясна схопилася за цю деталь. Цього вечора вона щось підгледіла — дещо таке, чого не могло існувати в природі. Чи було це якось пов’язано з тими дивними спренами? Або з тим, чого вона зазнала в океані зі скляних намистин під темними небесами?

Ці запитання стали для неї штормовими леєрами стабільності. Садеас вимагав відповідей від паршендійських старійшин, проте не домігся нічого. А коли підступив до принцеси й побачив те, що внизу, то стрімголов відскочив і, на ходу гукаючи охоронців, кинувся сходами до повергненого короля.

Багато годин по тому стало відомо, що вбивство — і здача в полон трьох старійшин — прикривали відхід основних сил паршенді. Вони швидко втекли з міста, а кавалерію, яку вислав їм навздогін Далінар, було знищено. Алетійські втрати становили сотню практично безцінних коней разом із верхівцями.

Надалі паршендійські ватажки замовкли і жодних підказок не зрадили — навіть коли їх вішали за скоєні злочини.

Ясні до цього не було діла. Натомість вона опитувала уцілілих охоронців, з’ясовуючи, що вони бачили. А ще намагалася зайти з іншого боку, витягуючи з Лісс інформацію про вбивцю, який став знаменитим. Але результат був майже нульовий. Лісс мала того у власності зовсім недовго й клялася-божилася, що не знала про його дивовижні здібності, а попереднього власника знайти не вдалося.

Відтак надійшла черга книг — самовідданої, маніакальної спроби відволіктися від пережитої втрати.

Того вечора Ясна бачила неможливе.

І вона неодмінно дізнається, що це все означало.

1 Деякі імена, топоніми та терміни в романі було змінено, щоб вони краще відповідали усталеній вимові та авторському задумові. — Тут і далі прим. перекл.

 

ЧАСТИНА ПЕРША. ПОЛУМ’ЯНІ

 

ШАЛЛАН • КАЛАДІН • ДАЛІНАР

 

 

 

1. Сантид

 

Коли говорити абсолютно відверто, події останніх двох місяців — на моєму сумлінні. Смерть, розруха, утрата й біль лежать на мені тягарем. Я мала це передбачити. І мала цьому запобігти. З особистого щоденника Навані Холін. Єсесес, 1174

 

Стискаючи тонкого вугільного олівця, Шаллан намалювала низку прямих, що променями розходилися від сфери на горизонті. Та кулька зображала не зовсім сонце, як не була й одним із місяців. Накидані вуглиною хмари, здавалося, пливли в її бік. А море під ними… Малюнок не міг передати химерної природи того океану, утвореного не з води, а з маленьких прозорих скляних намистин.

Згадавши те місце, Шаллан затремтіла. Ясна знала про нього значно більше, ніж уважала за потрібне розповісти своїй підопічній, а та губилася, як запитати. Бо хіба ж можна вимагати відповідей після зради, а надто такої, як утнула Шаллан? Відтоді минуло всього кілька днів, і дівчина досі не знала напевне, як складуться її подальші стосунки з наставницею.

Судно повернуло на інший галс, і палуба похитнулася, а над головою затріпотіли величезні вітрила. Щоб не впасти, Шаллан довелося схопитися за поручень