Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

Насправді ж за цим крилася ще одна таємниця: найманка не хотіла розголошувати, що її спосіб убивства залишає трупи з випаленими очницями.

— Тоді зустріч завершено, — сказала Лісс, підводячись.

Ясна неуважливо кивнула, подумки повернувшись до химерного випадку зі спренами, який стався раніше. Та лискуча шкіра, переливчаста поверхня кольору смоли…

Зробивши над собою зусилля, Ясна перевела думки на інше. Вона мала зосередити увагу на поточних речах — тобто на Лісс.

А та, йдучи, затрималася біля дверей.

— А знаєте, Ваша Світлосте, чому ви мені до вподоби?

— Підозрюю, що це якось пов’язано з моїми кишенями та їхньою загальновідомою бездонністю.

Лісс посміхнулася.

— Шо є, те є — не стану заперечувать. Але ви не така, як інші світлоокі — ті, хто наймає мене, а сам верне носа від усього, що має відбутися. Вони потребують моїх послуг аж пищать, проте кривлять губи й заломлюють руки, неначе такий вимушений крок їм страшенно огидний.

— Лісс, наймане вбивство справді огидне — як і очищення нічних горщиків. Я здатна поважати виконавців цієї брудної роботи, але сама вона привабливішою від того не стає.

Та, посміхнувшись, прочинила двері.

— Цей твій новий слуга, який чекає в коридорі… Ти, здається, казала, що хочеш похвалитися ним? — промовила Ясна.

— Талаком? — здивувалася Лісс, зиркнувши на ведена. — А, ви про іншого. Ні, Ваша Світлосте, того я продала работоргівцю кілька тижнів тому.

На цих словах жінка скривилася.

— Справді? Але ж ти начебто запевняла, що він — найкращий з усіх, хто в тебе служив.

— Скажімо так: надто добрий слуга — теж поганий, і облишмо про це. Той шин був моторошний, як сто бур!

І Лісс, помітно затремтівши, вислизнула в двері.

— Не забувай про нашу найпершу домовленість, — кинула Ясна їй услід.

— Я повсякчас про неї пам’ятаю, Ваша Світлосте, — відказала та, зачиняючи двері.

Принцеса зручніше вмостилася на стільці і зчепила пальці в замок. Їхня «найперша домовленість» полягала в такому: якщо Лісс замовлять когось із рідні Ясни, вона дозволить тій відкупитися за такі самі гроші й назве їй ім’я замовника.

Лісс, певне, так і зробить — як і дюжина інших убивць, з котрими мала справу Ясна. Постійний клієнт завжди цінніший, ніж одиничне замовлення, а жінка на кшталт Лісс була й сама зацікавлена мати знайому поміж можновладців. Яснина родина могла не боятися убивць, якщо їх, звісно, не найме сама принцеса.

Вона глибоко зітхнула, а відтак підвелася, силкуючись струснути із себе тяжке відчуття, що гнітило її.

«Стривай-но! Лісс сказала, що її колишній служник був із шинів?»

Це, певне, збіг. На Сході їх було мало, проте вони вряди-годи траплялися. Хоча… тут Лісс говорила про шина, а тут вона сама зауважила одного поміж паршенді… Що ж, перевірити не завадить. Навіть якщо це означало повернутися на бенкет. Було в цьому вечорі щось не те — і то не лише через тінь та спренів.

Ясна вийшла з покою в нетрях палацу й, опинившись у коридорі, спрямувала свої кроки нагору. Гупання барабанів у неї над головою різко урвалося — неначе йшлося про скрипку, чиї струни луснули. Невже вечірка завершилася так зарання? Чи не втнув, бува, Далінар щось таке, чим образив гостей? Ох уже цей дядечко з його любов’ю до вина…

А втім, досі паршенді не зважали на його образи, тож, мабуть, не загострюватимуть на них уваги й тепер. Правду кажучи, Ясна раділа, що її батько зненацька взяв курс на підписання договору: адже це давало їй змогу досліджувати паршендійську історію та культуру, щойно випаде нагода.

«Невже всі ці роки вчені не там копали — хоч у прямому, хоч у переносному сенсі?» — майнуло в гадці.

Аж раптом у коридорі луною розляглися слова, які долинули звідкись спереду:

— Мене непокоїть Аш.

— Тебе все непокоїть.

Ясна спинилася.

— Їй гіршає, — вів далі перший голос, — а гіршати нам не мало б. Невже й мені стає гірше? Відчуття таке, наче стає.

— Стули пельку.

— Ох, не подобається мені це. Ми вчинили неправильно. В того створіння — Сколкозброєць мого сюзерена. Не треба було дозволяти йому залишити його собі. Він…

Обидва саме проминали перехрестя попереду Ясни. То виявилися посланці із Заходу. Одним із них був азіш із білою родимою плямою на щоці. А може, то шрам? Нижчий із двох — цей міг бути алетійцем — помітив принцесу й осікся: щось пискнув і поспішив своєю дорогою.

Натомість азіш у чорному зі сріблястим спинився й, насупившись, зміряв її поглядом зверху донизу.

— Хіба бенкет уже скінчився? — гукнула Ясна вглиб коридору.

Її брат запросив на святкування всіх іноземних сановників, які були в Холінарі, а з ними й цих двох.

— Так, — відказав чоловік.

Під його поглядом принцесі зробилося ніяково, але вона все одно простувала вперед. «Треба буде ретельніше перевірити, що це за парочка», — промайнула думка. Ясна, звісно, попередньо перевірила одного й другого, але нічого вартого уваги не виявила. То в них ішлося про Сколкозбройця?

— Ходімо! — сказав нижчий, повернувшись, і взяв вищого за руку.

Той дозволив потягти себе пріч, а Ясна, дійшовши до перехрестя, глянула їм услід.

Там, де раніше били барабани, раптом здійнялися крики.

«О, ні…»

Принцеса стривожено обернулася й, підібравши спідницю, помчала щодуху.

В голові пронеслася дюжина ймовірних нещасть. Що ще могло трапитися цього аномального вечора, коли тіні бунтували, а рідний батько дивився на неї з підозрою? З натягнутими, наче струни, нервами, Ясна добігла до сходів і почала підніматися.

Це зайняло забагато часу. Долаючи сходи, вона чула крики, а піднявшись, застала хаос: по один бік — трупи, а по другий — знесена стіна. Та як же це…

Сліди вели до батькових покоїв.

Аж раптом звідти залунав такий тріск, що здригнувся увесь палац.

«Ні, ні, ні!»

Біжучи, вона помітила на кам’яних стінах порізи від Сколкозбройця.

«Благаю!»

Трупи з випаленими очима. Тіла, що засмічували підлогу, наче обгризені кості біля обіднього столу.

«Тільки не це!»

Пролом у дверях. Батькові покої. Ясна охнула й застигла серед коридору.

«Опануй себе, опануй…»

Але вона не могла. Не тепер. Не пам’ятаючи себе, принцеса влетіла в кімнату, хоча Сколкозбройний запросто міг її вбити. Думки плутались. Треба покликати когось на допомогу. Далінара? Він, певне, п’яний. Значить, Садеаса.

Покої мали такий вигляд, наче там бушувала великобуря. Меблі розтрощено, всюди уламки. Балконні двері було висаджено назовні, а до пройми хтось привалився — якийсь чоловік у батьковій Сколкозбруї. Теарім, його охоронець?

Ні. Крізь пробитий шолом було видно, що то не Теарім, а сам Ґавілар. На балконі пролунав чийсь крик.

— Батьку! — зойкнула Ясна.

Ґавілар, затримавшись, озирнувся на неї і ступив на балкон.

А той підломився під ним.

Ясна заволала й кинулася через кімнату до виходу на балкон, де рухнула навколішки перед проймою. Вона побачила, як падають двійко чоловіків, а вітер висмикував із її зачіски пасма.

То були її батько і той шин у білому, що його вона зауважила на вечірці.

Той