Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

Срібна таця.

Плащ.

Статуя.

Ліхтар.

Аж раптом — щось старовинне.

Щось громіздке й неповоротке, зате напрочуд міцне. Палац! Зшаленівши, Ясна схопила сферу й наситила своєю силою. Свідомість туманилася: вона віддала намистині все, що могла, а відтак звеліла здійматися.

Кульки засовалися.

Залунав страшенний гуркіт: намистини стикалися одна з одною, поцокуючи, поклацуючи, погримуючи — майже як вали, що розбиваються об скелі. Ясна піднімалася з глибин на якійсь тверді, що рухалася під нею, виконуючи наказ. Кульки вдаряли по голові, по плечах, по руках, аж доки зрештою принцеса не вирвалася на поверхню скляного моря, зметнувши в темні небеса фонтан намистин.

Ясна опустилася навколішки на платформі зі скла, утвореній зі скріплених докупи крихітних сфер. У здійнятій, відставленій убік руці вона стискала кульку, яка направляла її. Довкола перекочувалися інші, складаючись у формі коридору зі світильниками на стінах і перехрестям попереду. Звісно, не зовсім такого, як треба, на вигляд — адже все це було з намистин — проте доволі впізнаваного.

Їй забракло сили створити цілий палац — вийшов тільки цей коридор, який не мав навіть даху, зате підлога втримувала її, не даючи потонути. З розтуленого рота Ясни вирвався стогін, і додолу, зацокавши, посипалися намистини. Відтак вона закашлялася, солодко вдихаючи. Піт стікав у неї по щоках і збирався на підборідді.

Попереду на платформу ступила темна фігура, яка знову оголила меча.

Ясна здійняла ще одну намистину — статую, яку ідентифікувала раніше. Вона передала їй свою силу, й інші сфери, скупчившись перед нею, прибрали подоби однієї зі статуй, котрі облямовували вхід до бенкетної зали — то був Таленелат’Елін, Вісник війни. Високий, м’язистий чоловік із замашним Сколкозбройцем.

Ожити він не ожив, та Ясна змусила його ворухнутися й опустити меча з намистин. Жінка сумнівалася, чи зможе він битися: адже з кульок не утворити гострого леза. Проте забачивши загрозу, темна постать завагалася.

Зціпивши зуби, Ясна звелася на ноги, від чого з її одягу посипалися кульки. Вона не стоятиме навколішках перед тією істотою, хай що то було. Принцеса підступила до статуї з намистин, уперше зауваживши дивні хмари над головою. Вони неначе утворювали вузьку стрічку гостинця — прямого та довгого — що тягнувся до горизонту.

Ясна зустріла погляд маслянистої постаті. Та якусь мить вдивлялася в неї, а відтак здійняла два пальці до чола й начебто шанобливо вклонилася, війнувши плащем. Позаду неї зібралися інші, перезираючись і приглушено перешіптуючись.

Тут місцина з намистин розпливлася, і Ясна знову опинилася в коридорі палацу. Справжньому, кам’яному — хоча цього разу темному: Буресвітло в настінних світильниках вичахло, і єдине джерело видноти було далеко в глибині коридору.

Важко дихаючи, принцеса притислася до стіни. «Треба записати все, що я пережила», — майнуло в думці.

Так вона й зробить, а потім проаналізує й осмислить — пізніше. Але тепер їй кортіло опинитися подалі від цього місця. Принцеса заспішила пріч, не розбираючи напрямку — аби лише втекти від очей, чий погляд вона досі відчувала на собі.

Та не вдалося.

Зрештою Ясна опанувала себе й витерла спітніле обличчя хустинкою. «Гадесмар, — подумала вона. — Ось як називають те місце в дитячих казках». Гадесмар, міфічне царство спренів. Але ж вона ніколи не вірила в міфи. Утім, не випадало сумніватися: добряче пошукавши в хроніках, там можна було щось розкопати. Майже будь-яка подія вже траплялася раніше, і велич історії в тому…

Буря забирай! У неї ж зустріч…

Подумки вилаявшись, принцеса прискорила крок. Щойно пережите й далі відволікало її, проте не з’явитися на призначену зустріч вона не могла. Тож Ясна спустилася на два поверхи, віддаляючись від гримотливих звуків паршендійських барабанів, доки не стало чути лише найгучніші удари.

Її завжди дивувала складність тієї музики, що свідчила: паршенді — не примітивні дикуни, як багато хто собі уявляв. Із такої відстані вона неприємно нагадувала постукування одна об одну намистин у темному Гадесмарі.

Ясна навмисне обрала для зустрічі з Лісс цю віддалену частину палацу: в тамтешні гостьові кімнати не потикався ніхто й ніколи. Біля потрібних дверей нудьгував незнайомий їй чоловік. Це збадьорило принцесу: то мав бути новий служник Лісс, а отже, попри її спізнення, на неї чекали. Заспокоївшись, Ясна кивнула охоронцеві — гевалу-ведену, чия борода пістрявіла рудим — і рішуче ступила за поріг.

У невеличкому покої з-за столу підвелася Лісс. Убрана в сукню покоївки — з глибоким вирізом, звісна річ — вона могла зійти за алетійку. Або, може, веденку чи бавландку — все залежало від того, яку частину свого акценту та виставляла напоказ. Довге й розпущене темне волосся та приваблива фігура пампушечки вигідно виділяли її в кожному можливому сенсі.

— Ви спізнилися, Ваша Світлосте, — мовила Лісс.

Нічого не відповівши на сказане — хто платить, той не перепрошує — Ясна натомість поклала на стіл поруч неї запечатаний воском зернівки конвертик.

Але, замислившись, утримувала його двома пальцями.

Ні. Такий крок був би надто поспішним. Вона не знала, чи усвідомлював її батько, що саме вона зараз робить, та навіть якщо той ні про що не здогадувався, в цьому палаці забагато всього відбувалося. Ясна не хотіла вдаватися до найманого вбивства, доки остаточно не впевниться.

На щастя, вона підготувала план «Б». Діставши із захищеного капшука в рукаві інший конверт, принцеса поклала його на стіл замість першого й розтиснула пальці. А відтак, обійшовши довкола столу, опустилася на стілець.

Лісс знову сіла і сховала листа за корсаж.

— Ну й вечір, Ваша Світлосте, — сказала жінка. — В такий тільки державну зраду й затівати…

— Я наймаю тебе спостерігати і нічого більше.

— Даруйте, Ваша Світлосте, але вбивць зазвичай не наймають спостерігати… і нічого більше.

— Інструкції — в конверті, — відповіла на це Ясна. — І там само аванс. Я вибрала тебе, бо ти — майстриня вести довгочасне спостереження. Саме цього мені й треба. Поки що.

Лісс посміхнулася, але кивнула.

— Шпигувати за дружиною престолонаслідника? Це вийде дорожче. Ви певні, що не хочете її смерті та й годі?

Барабанячи пальцями по столу, Ясна раптом збагнула, що постукує в ритмі «ударників» нагорі. Їхня музика була несподівано хитромудрою — не менш складною, ніж самі паршенді.

«Забагато всього відбувається, — подумалось їй. — Я маю бути вкрай обережною. І діяти дуже тонко».

— Ціна для мене прийнятна, — відказала принцеса. — За тиждень я влаштую так, що одну з покоївок моєї невістки звільнять. Ти подаси заявку на її місце, пустивши в хід фальшиві рекомендаційні листи, що їх тобі, гадаю, до снаги роздобути. Тебе візьмуть. А щойно це відбудеться, ти лише спостерігатимеш і звітуватимеш мені. Якщо виникне потреба в додаткових послугах, я тебе повідомлю. Але жодної самодіяльності. Це зрозуміло?

— Хто плате, той і музику замовля, — відказала Лісс із бавським акцентом.

Він виявив себе тільки тому, що та сама цього забажала. Лісс була найспритнішою з відомих Ясні найманих убивць. Вона виймала своїм жертвам очі, і за це її прозвали Плаксієм. Таке прізвисько вигадала не Лісс, але воно неабияк їй придавалося. Адже та мала що приховувати — взяти хоч би те, що ніхто не здогадувався: Плаксій — насправді жінка.

Подейкували, наче Плаксій осліплює жертв, демонструючи: йому байдуже, світлоокі