Fill - Артефакт Провідника: Печать Темряви, Fill

Розділ 5. Підвал Чорного Місяця

 

Ноель спустився по темних сходах, слухаючи, як вони скриплять під його ногами. Він не знав, куди вони ведуть, але єдине, що він точно знав — йому потрібно було сховатися. Це був його єдиний шанс.

Темрява навколо була настільки глуха, що він не бачив навіть власних рук. Проте йому вдалося орієнтуватися за слабким світлом, що пробивалося з кінця коридору. Кожен крок відчувався важким, і не лише через фізичну втому — тут було щось… зловісне.

— "Ти не повинен бути тут…" — почув він голос, ледве чутний, але від цього ще більш лякаючим. Голос був холодним, і від нього йшла неочікувана відчуженість.

Ноель стиснув зуби, намагаючись звикнути до того, що почав відчувати — страх, розгубленість, але ще й цікавість. Він зупинився, прислухаючись. Голос звучав так, ніби хтось був поруч, але він не міг побачити навіть тіні.

— "Хто це?" — його голос був шершавим, і відчутно тривожним.

Тиша заповнила приміщення, ніби вся атмосфера поглинула його слова. Потім раптом з'явився якийсь рух — лише тінь спершу, майже невидима, а потім чітка, жива. Але все ще не реальна, як і не з цього світу.

— "Ти не побачиш того, що шукаєш." — пролунав той самий голос. Тепер він був чітким, відчутним, ніби виходив із самісінької темряви.

Ноель опустився на коліна, вдивляючись в темряву, коли постать почала з'являтися, наче розчиняючи саму темряву. Постать була схожа на привида — майже безформну, і все, що було видне — це два палаючі червоні очі, що дивилися на нього з того місця, де тільки що була порожнеча.

Ноель зробив крок назад, його серце забилося швидше, і він відчув, як холодний піт зібрався на лобі.

— "Що це?" — вимовив він, тримаючи в собі все ще панічний страх.

І раптом — постать зникла. Вся ця тінь, яка здавалася привидом, просто… не стала. Але замість неї на підлозі була шкатулка, глибоко схована в стіні, що привертала увагу своєю аурою магії.

Ноель знову підняв погляд, розуміючи, що тут щось більше, ніж просто підвал.

Він підійшов до шкатулки, що виглядала, наче залишена на багато років. Руно-образні орнаменти, темно-золоті, пульсували слабким світлом. Без роздумів він потягнув її до себе.

Як тільки його пальці торкнулися поверхні шкатулки, все навколо змінилося. Шкатулка здригнулася, спалахнувши яскравим червоним світлом, і навколо знову відчувалося те саме тяжіння. Це не було просто магічне сяйво — це було щось більше.

І тоді він почув голос, цей самий голос, що знову звучав, але вже не так, як раніше:

— "От бачиш, дурню, Кастельг. Я вийшов!"

Тіні, що огортали підвал, почали рухатися швидше, і з’явився силует, який знову став цілком реальним. Він більше не був привидом. Це був чоловік. І як тільки він вийшов із темряви, все навколо ніби набуло форми і почало пульсувати магією.

— "Знаєш, що я думаю, Кастельг? Ти наговорив багато, але зробив значно менше." — голос став чітким, а постать ще більше проявилася, з’являючись прямо перед Ноелем. — "І навіть якщо ключ у тебе, дурний Кастельг, ти його не дістанеш."

Ноель стояв, ображений, але вражений тим, що сталося. Якби він ще хвилину тому подумав, що все це може бути реальним, то зараз він вже не сумнівався — тут було щось дуже не так.

Тим часом, із підвалу почулися кроки — це були посіпаки Кастельга, що помітили втечу Ноеля. Вони наближалися, і постать перед ним знову посміхнулася.

— "Що ж, малий, до зустрічі. В іншому місці."

Він клацнув пальцями, і раптом всі стіни підвалу почали розмиватися. Простір навколо змінився за мить, і Ноель опинився у зовсім іншому місці. Його очі ще не могли звикнути до нового середовища, але він відчув, як те, що було тільки що, стало ще більш потужним і реальним.

Перед ним стояв той самий чоловік. Він усміхнувся, а тепер уже було видно не тільки обличчя, але й контури його одягу.

— "А тепер ми познайомимося по-справжньому. Мене звати Сильва." — сказав він, спокійно і рішуче. - "Я — маг перетворень, бувший кандидат на власника цієї Башти, яку я з радістю спалю!"

Ноель не міг вимовити жодного слова. Його розум все ще не встиг адаптуватися до того, що сталося.

Сильва зробив крок вперед і вже без зайвих слів продовжив:

— "Я не люблю бути боржником. Тому допоможу тобі.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍