Аріда Демоніар - Я просто загадала бажання , Аріда Демоніар

- Та ні. Нічого подібного, — відповіла та бувши здивованою не менше за мене.

- Але ж, — гляди чого доброго, доведеться везти бідолашну до якоїсь бабки, щоб з неї яйцем переляк викачала, — ми чули... — і напевне доведеться не курячим, як це зазвичай роблять, а страусовим, — Ну, ви сказали, що ті працівники прізвища яких ви не назвете, не... Не працюватимуть.

- Тут тільки одне може бути пояснення, — сказала Зінаїда Павлівна, — чую дзвін та не знаю де він.

- Гаразд, можеш збиратися додому, — вирішив, так би мовити, зробити панську милість.

- Ви... Мене звільните? — тремтячим голосом запитала (як там вона сказала її звати? Міла, здається)

- Просто збирайся додому. Робочий день закінчився годину тому, — промовив я й покинув кабінет.

   Я був злий. І не на когось там, а на самого себе. Ну, це ж треба було мені таке ляпнути під час промови. Це ж якщо Цісаренко так подумала, то що вже тоді про інших казати?! Так, треба терміново пакувати речі та на якусь віддалену планету. Хоча не факт, що брат мене й там не дістане. Але... Стоп! А з якого це цікаво такого дива, я переживаю? Це ж він, якщо вже на те пішло заварив всю цю кашу. От не треба було просити аби я його підмінив.

   Тільки про нього згадав, як він і дзвонить мені вже на мобільний.

- Розказуй, як там усе пройшло?

- Та нормально, — відповів я сідаючи до машини на заднє сидіння.

- От бачиш,  — промовив той радісно, — я ж казав, що все пройде. Слухай, Арс, тут така справа... Треба, щоб ти ще трохи побув мною.

- А більше тобі нічого не треба? — запитую, дивлячись заодне у вікно. 

- Та я і не просив би. Просто так склалося, що моя майбутня теща, — тут же почав Михайло, —  сьогодні невдало зістрибнула з підйомника. То ж, сам розумієш, у нас немає іншого виходу, як на деякий час тут затриматися.

- На деякий, це на який саме? — вирішую уточнити, бо треба, як кажуть, бути у повній бойовій готовності.

- Це вже, як скаже лікар. То ти згодний, так? — запитав  і не чекаючи від мене відповіді промовив, — Дякую, я завжди знав, що на тебе можна покластися.

-  Так, стоп. Поче... — договорити я так і не встиг.

  «А це ж саме те, що мені й треба. І чому я відразу про це не подумав? Це ж, можна сказати, мій єдиний шанс знайти Цісаренко й, не просто повернути її на роботу (навіть не знаю, з якого такого переляку вона взяла, що її звільнено?), а перевести на посаду особистого помічника. Після чого куплю собі ось таке величезне відро попкорну, гарненько розвалюся на тому дивані, що стоїть у приймальні та буду насолоджуватися спостерігаючи за тим, як Яринка ганяє Мишка по всьому офісу», — я навіть видихнув з полегшенням. І ще одне, для братової тещі (неважливо, що вона поки лише майбутня) обов'язково треба купити якийсь подарунок.

  То ж, вилізши у піднесеному настрої з машини й попрощавшись за одне з водієм, я, насвистуючи одну з новорічних мелодій,  попрямував до під'їзду. 

___________________

* — мається на увазі байка Леоніда Глібова «Вовк та ягня» (прим. автора)