Syringa - Там, де пахне гірким мигдалем , Syringa

— Я… — вона усміхнулася, піднімаючи на Андраша очі. — Я хочу спробувати.

— Чудово, — сказав він, простягаючи їй каву. — Тоді вип’ємо за новий початок.

Аня взяла стаканчик і зробила ковток.

Так, вона була готова.

Щойно двері зачинилися за Андрашем, у магазині запанувала тиша. Аня все ще стояла на місці, стискаючи в руках стаканчик з кавою, яку навіть не встигла допити. В голові крутилися його слова, а десь усередині розливалося дивне тепло.

— Це що, я правильно почула?! — раптом вигукнула Лілі, вириваючи Аню з роздумів.

Вона буквально вискочила з-за прилавка, розмахуючи руками, ніби не могла повірити в почуте.

— Ти бачила? Ти чула? Наш суворий Андраш приніс каву! Нам! І ще й не насварив нікого!

Аня усміхнулася.

— Так, це трохи несподівано.

— Трохи?! — Лілі театрально приклала руку до грудей. — Це приголомшливо!

Вона раптом підбігла до Ані й міцно обійняла її, що було зовсім на неї не схоже.

— Вітаю тебе! Це ж чудова новина!

Аня на мить застигла, а потім усміхнулася ще ширше.

— Дякую, Лілі.

— Ти це заслужила, — сказала Лілі, відсторонившись і глянувши на Аню щирими очима. — Я не часто говорю такі речі, але ти справді хороша людина. І працюєш ти краще за всіх. Андраш це помітив, от і все.

Аня хотіла щось відповісти, але не змогла. Її серце шалено калатало. Вона раптом усвідомила, що не може знайти в собі спокій.

Щоразу, коли вона згадувала слова Андраша, її тіло немов пробігали мурашки. Але це був не страх, не паніка. Це було інше відчуття — схоже на хвилювання перед чимось великим і важливим.

Вона знала, що справиться. Вперше в житті вона не сумнівалася у собі.

До кінця зміни вона продовжувала працювати, як завжди, але її думки раз у раз поверталися до розмови з Андрашем.

«Я хочу, щоб ви спробували себе в новій ролі…»

«Ви добре розумієте клієнтів…»

«Наставниця…»

Це звучало гордо.

Вона уявила, як навчатиме нових працівників, як передаватиме їм свої знання, допомагатиме їм відчувати цю роботу так, як відчула її вона.

Коли зміна закінчилася, і магазин нарешті зачинився, Аня вийшла на вулицю, вдихнула морозне повітря і подивилася на вечірні вогні міста.

Так, це був новий етап.

Аня повільно йшла вулицями нічного міста, все ще не вірячи у зміни, які відбувалися в її житті. Холодне повітря освіжало, а вогні ліхтарів віддзеркалювалися в мокрій бруківці, створюючи затишну атмосферу зимового вечора. Вулиці були не такими людними, як удень, і Аня нарешті могла спокійно розібратися у своїх думках.

Вона більше не відчувала сумнівів. Десь глибоко в душі було лише впевнене знання: вона рухається у правильному напрямку.

Вперше за довгий час її не мучили страхи, що вона щось робить не так. Не було тривоги, що щось піде не за планом. Навпаки, здавалося, ніби все нарешті стало на свої місця.

Вона підняла голову вгору, дивлячись на темне небо. Воно було майже чисте, лише кілька хмаринок пливли десь у далечині. Вона зупинилася, вдихнула на повні груди й усміхнулася.

— Я зробила правильний вибір, — тихо промовила вона, ніби намагаючись закарбувати ці слова у своїй свідомості.

Їй згадався Балаж. Його спокій, його історії про життя. Він би, мабуть, сказав їй: «Не варто боятися змін. Варто боятися лише того, що ти проживеш не своє життя».

Аня прискорила крок. Їй хотілося швидше дістатися додому, щоб зануритися у плани на майбутнє.

Наступного ранку вона прокинулася раніше, ніж зазвичай. Їй навіть не довелося змушувати себе вставати — вона буквально підскочила з ліжка, сповнена енергії.

Її кімнатка була маленькою, але затишною. Вона швидко приготувала собі сніданок, заварила каву і сіла біля вікна, дивлячись, як місто поступово оживає.

У голові вже складалися плани. Як найкраще підійти до навчання нових працівників? Що вона може їм дати? Як зробити так, щоб вони не просто працювали, а по-справжньому відчували радість від своєї роботи?

Десь усередині ворухнувся легкий страх. «А якщо я не впораюся?»

Але вона одразу ж відкинула цю думку.

— Все буде добре, — сказала вона вголос, дивлячись на своє відображення в склі.

Вона більше не боялася змін.

Дні минали швидко. Аня поступово вникала в нову роль. Спочатку вона просто спостерігала за роботою нових працівників, потім почала давати поради, а згодом — проводити невеликі тренінги.

Їй подобалося пояснювати, допомагати, бачити, як новачки набираються досвіду й починають впевнено працювати.

Вона знайшла своє місце.

Одного разу, коли вона після роботи пила чай у своєму улюбленому кафе, її телефон завібрував.

Це було повідомлення від невідомого номера:

«Вітаю! Дізнався від Андраша, що у вас нова посада. Радію за вас. Ви на правильному шляху.
Балаж.»

Аня не змогла стримати усмішку.

Вона справді була на правильному шляху.

Наступного дня Аня прийшла на роботу в особливому настрої. Повідомлення від Балажа не давало їй спокою. «Від Андраша? Звідки вони знайомі?» Вона намагалася не зациклюватися на цьому, але думки раз у раз поверталися.

Ранок у магазині почався, як завжди: розкладання товару, перші покупці, привітні усмішки. Лілі сьогодні була у дивовижно хорошому настрої й навіть кілька разів пожартувала. Аня ж раз у раз ловила себе на тому, що поглядала на двері, ніби очікуючи, що ось-ось станеться щось важливе.

І це справді сталося.

Десь опівдні двері відчинилися, і до магазину увійшов Андраш. Він поводився так само, як завжди: оглянув полиці, кинув оком на касу, привітався з персоналом. Але потім він підійшов до Ані й заговорив тихіше, ніж зазвичай.

— Ви вже знаєте, так?

Аня здивовано глянула на нього.

— Про що ви?

Андраш ледь помітно усміхнувся.

— Я про Балажа. Ви ж спілкувалися з ним?

— Так… Але… — Аня запнулася. — Звідки ви знаєте Балажа?

Андраш кивнув головою, ніби цього й очікував.

— Це довга історія, але думаю, що вам варто її почути. Можливо, після цього ви краще зрозумієте деякі речі.