Олег Микіч - Крила над Україною, Олег Микіч

Матвій підійшов до неї і, поцілувавши в щоку, сказав:

-"Сьогодні я відправляю документи. І я відчуваю, що це не просто рішення, а щось більше."

Катерина відповіла з усмішкою:

-"Я знаю. Це не лише твоє рішення, це наше рішення. Я з тобою, Матвію, до кінця."

Їхні погляди зустрілися, і в тому моменті Матвій зрозумів, що він не сам. Вона була його підтримкою, і навіть коли страхи і сумніви одержували верх, він знав, що разом вони здолають все.

Дорога до семінарії була важкою, але разом із тим вона була новим початком. Матвій відправив останні документи і пообіцяв собі, що буде робити все можливе, аби стати тим, ким він має бути.

Тим часом Марко, їхній син, переживав свої маленькі проблеми. Він не міг зрозуміти, чому його батько так часто буває зайнятий. Коли він підходив до Матвія з проханням про допомогу, той часто відповідав, що в нього мало часу, але обіцяв, що все виправить, коли завершиться важливий етап.

Одного вечора, після того як Матвій повернувся додому, Марко попросив його разом пограти. Матвій, відчуваючи внутрішнє перенавантаження, все ж вирішив присвятити час сину.

-"Знаєш, синку, давай пограємо разом," — сказав він, посміхаючись. — "Ти ж хочеш побудувати найбільшу фортецю в світі, так?"

Марко засяяв, і вони разом сели на підлогу і почали грати з кубиками. В цей момент Матвій відчув, що саме ці маленькі моменти, коли він був поруч з родиною, були найціннішими. Вони давали йому

сили продовжувати цей важкий шлях.

У той час, коли Катерина була зайнята приготуванням вечері, до їхнього дому завітав давній друг Матвія, Олександр. Він давно не бачився з ними, і його приїзд був несподіваним. Олександр був священником, і їхня зустріч принесла тепло у їхній дім.

---

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Глава 12: Спогади та нові знайомства

 

Олександр, священник з багаторічним досвідом, прибув до дому Матвія, йому було цікаво побачити друга, якого не бачив кілька років. Вони разом вчилися, і, хоча життя їх розвело в різні напрямки, Олександр завжди пам'ятав про Матвія та його сім'ю. Вони привітали його з теплою гостинністю, і Катерина, побачивши старого друга, не могла не усміхнутись.

-"Матвію, ти ще пам'ятаєш його?" — з усмішкою запитала Катерина, коли побачила, як Матвій обіймає Олександра.

-"Звісно, пам'ятаю! Олександр був моїм наставником і другом, коли я тільки починав задумуватись над духовним шляхом. Це було давно, але час і досвід не стерли спогадів."

Олександр сів на диван, і розмова швидко перейшла на спогади про минуле. Вони сміялись, згадуючи старі історії, як разом готувалися до важливих подій у житті, як підтримували один одного в найскладніші моменти.

-"Я завжди думав, що ти будеш священником, Матвію. Ти мав ту силу і віру, щоб йти цим шляхом," — сказав Олександр, розглядаючи друга з повагою.

Матвій задумався, але в його очах знову спалахнула рішучість. Він знав, що це той шлях, на якому йому судилося бути. Однак все ще залишалося чимало сумнівів.

Олександр, мабуть, зрозумів це, тому звернувся до нього з підтримкою:

-"Ти не один, брате. Я знаю, що це великий крок, і буде непросто. Але ти не повинен сумніватись. Господь завжди з тобою."

 

Катерина мовчки слухала розмову і думала про те, як все це змінить їхнє життя. Вона відчувала, що буде важко, але все одно готова підтримати чоловіка, навіть якщо цей шлях здається їй важким.

Того вечора після вечері, коли вони сиділи за столом, Марко радісно розповідав про свою нову гру з друзями, і Олександр звернув увагу на маленькі деталі, які відображали сімейний спокій.