Елісса Фенікс - Мій бос тиран, Елісса Фенікс

Глава 3: Крок вперед

 

Аліна прокинулася в суботу вранці, відчуваючи себе виснаженою, але водночас задоволеною. Тиждень минув швидко, і вона навіть не помітила, як почала звикати до темпу роботи в офісі. Вона більше не відчувала такого тиску, як на початку. Кожен новий день приносив нові завдання, але й більше впевненості в собі.

За допомогою Віктора, який не раз приходив до неї з підтримкою і порадами, Аліна почала бачити прогрес. Перші кілька днів були справжнім випробуванням для неї, і хоча вона все ще робила помилки, вони були дрібними. В кінці тижня вже не було жодної значної помилки, і навіть Дмитро помітив її прогрес.

— Ти починаєш справлятися, — сказав він одного разу, коли перевіряв черговий звіт. Його голос був холодним, але в ньому не було того різкого осуду, який був на самому початку. — Виглядаєш, наче не просто вирішуєш проблеми, а вже починаєш думати про них до того, як вони виникнуть.

Аліна сприйняла ці слова як похвалу, хоч вона й не сказала нічого в відповіль. Дмитро був вимогливим, і навіть його коротка фраза означала більше, ніж вона намагалася відчувати. Для неї це був крок вперед, але ще не досягнуте досконалості.

Віктор часто підтримував її, пояснюючи, як поводитись у тій чи іншій ситуації, і навіть допомагав знайти ефективніші способи роботи. Його поради стали для неї незамінними. Він був тим, хто вказував на її слабкі місця, але робив це так, щоб вона не відчувала себе розчарованою чи некомпетентною. Він вчив її, як організувати робочий процес, щоб зберігати сили та не втратити концентрацію. Це допомогло Аліні не тільки освоїтися в офісі, але й почати насолоджуватися тим, що вона робила.

Але навіть незважаючи на те, що все йшло на лад, Аліна не могла позбутися відчуття, що в її житті бракує чогось важливого. І ось, після важкого тижня, коли вона повернулася додому, її подруга Олена вирішила витягти її на вечірку в клуб.

— Аліна, ти просто зобов’язана піти! — наполягала Олена, коли дзвонила їй того ж вечора. — Ти вже стільки часу сидиш вдома і працюєш. Прийшов час розслабитися. В мене є квитки в клуб, і я не дам тобі відмовитися!

Аліна не любила такі місця, вона завжди вважала, що нічого доброго в галасливих клубах немає. Вона більше любила тихіші місця: кафе, вечори з книжкою чи прогулянки парком. Але подруга була настільки настирною, що Аліна, зрештою, погодилася.

Клуб був повний людей, і музика глушила всі інші звуки. Олена, не звертаючи увагу на те, що Аліна почувала себе некомфортно, витягнула її на танцпол. Аліна відчула, як її розслабляє цей ритм, хоча й не була впевнена, чи отримує від цього задоволення. Вона просто спробувала насолоджуватися моментом і забути про тиск, який відчувала останніми днями на роботі.

Вона стояла, спостерігаючи за людьми, і в голові поверталися думки про Дмитра. Він був таким складним, холодним, але водночас таким привабливим. Всі навколо її описували його як тирана, і хоча Аліна теж відчувала на собі його вимогливість, їй все одно не вистачало лише його холодних слів, щоб він не здався їй абсолютно жорстоким.

Аліна заплющила очі і згадала його високу фігуру, впевнений погляд, коли він робив зауваження, і навіть ту його коротку, але схвальну фразу про її прогрес. Вона завжди відчувала, що в його словах є щось більше, ніж просто критика. Може, це була справжня повага до її старань, до її зусиль. Може, він не хотів робити її частиною своєї команди, але при цьому помічав її працездатність.

Незважаючи на всю енергію, що вирувала навколо, Аліна почала відчувати втому. Всі ці танці, гучна музика, багатолюдність — їй не дуже подобалося. Вона відчула, як її внутрішній спокій, що вона намагалася знайти, знову тікає, замінюючись на тугу за звичайними вечорами вдома з чашкою чаю та книжкою. Але подруга не давала їй спокою.

— Ти не хочеш поговорити про це? — запитала Олена, повертаючись до неї, коли побачила, що Аліна почала відводити погляд від шумного танцполу і натомість спостерігала за людьми з-за барної стійки.

Аліна помітила, як Олена підійшла до неї з новим запитанням, і згадала про те, як вона нещодавно зізналася подрузі, що вона ще досі не може забути Дмитра. З одного боку, це здавалося дуже дивним — зв’язувати свої думки з такою людиною, як він, який практично не приділяв їй часу поза роботою. А з іншого боку, її серце відчувало, що там, під цією холодною, майже беземоційною оболонкою, був якийсь магнетизм, який не давав їй спокою.

— Про що ти? — Аліна замислилась, намагаючись повернутися до розмови. Олена, знову побачивши її нерішучість, невимушено продовжила.

— Ну, давай не прикидайся! Ти ж постійно думаєш про нього, правда? Ти ж сама мені говорила, що він для тебе не просто "твердий". Здається, що між вами щось є.

Аліна замовкла на мить, зціпивши губи. Вона не знала, як знову розповідати про Дмитра, який залишався для неї загадкою. Відповідь так і не прийшла до неї, адже вона й сама не була впевнена, чому її так тягне до нього, навіть якщо це лише робочі моменти, такі холодні й беземоційні.

— Він складний, Олено, — нарешті відповіла вона, не відводячи погляду від танців. — Але він справедливий. І це, мабуть, найбільше мені і подобається. Всі в офісі його бояться, і це зрозуміло. Але я думаю, що він просто хоче, щоб все було на висоті.

Олена покрутила пальцем біля скроні, підморгуючи подрузі.

— Так, я розумію... Ти ж типова "сильна жінка", яка завжди ставить себе на другий план. Але ти не помічаєш, що це не просто повага до роботи? Він не дає тобі шансів на слабкість.

Аліна застигла на місці, ніби злякавшись. Вона знала, що це правда, але й не була готова прийняти цей погляд. Вона дійсно не давала собі шансів на слабкість, вона не була готова зізнатися, що її турбують ці внутрішні відчуття, що Дмитро став для неї важливим.

Відійшовши на кілька кроків вбік, щоб продовжити свою розмову з подругою, Аліна оглянула навколишнє середовище. Танцювальна зала була осяяна яскравими вогнями, людськими обличчями, а музика, хоч і була потужною, не змогла заглушити її внутрішній монолог. Вона зрозуміла, що хочеться мати більше стабільності в житті, але не знала, як це зробити. Кожен новий день на роботі був випробуванням, кожен погляд Дмитра на неї залишав відчуття, що вона не може бути слабкою, що їй потрібно відповідати вимогам.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍