Іван Михайлович Дзюба - Чорний романтик Сергій Жадан

татові джинси, мамин ліфчик.

Ще підіймало звивисту хвилю.

Срібна розгромлена клавіатура

ще формувала основи стилю —

так починалася контркультура.

З теплими гільзами «Біломору»,

з ковдрами битих студентських акцій

Так наполегливо рвався угору

змучений блюз твоїх менструацій.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Що нас єднало? Загоєні сварки

падали в ніч, як у воду весла.

Ми відкривались, творили шпарки.

Теплі вітри мимоволі занесли

смуток у душі, мов мед у соти.

Як ми трималися, Бога ради! —

попри усі божевільні гризоти,

попри задрочки радянської влади.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Тільки я знаю — між гострого віття,

в перенасиченій біосфері

так лише варто вживати повітря,

так лише слід прочиняти двері.

Липне до уст почуття морфеми —

альтернативна прозора вода ця.

Те, що було, не розіб'єш на теми.

Так ми кохали. І нам — воздасться.