Катріна Руд - Suffocation and a Dead End, Катріна Руд

— А що як уві сні я переживаю момент її смерті?! У газеті писали вона загинула під час пожежі, так? Звідси задуха і відчуття спеки!

Мінхо підскочив на ноги та кинувся до шафи, дістав на світло ліхтарів іржаву коробку з конвертами.

— Я згадав, що бачив… Здається, десь тут, але відволікся, і… — швидкими рухами він перебирав листи. — Ага! Ось. Цей хрін писав своїй подружці яка його дружина дивна останнім часом і ось, тут він пише «… я починаю підозрювати, що вона про все здогадується, але поки просто не знає що з цим робити. Я так сумую за тобою, люба. Якщо вона прямо мене запитає, я все їй розкажу, більше не маю сил терпіти!»

— Це ти до чого? — Хан пробігся очима старим папірцем, торкнувся пальців Мінхо своїми.

— Вона щось белькоче щоразу, так? Уві сні. І внизу там теж, вона намагалася щось сказати. Я гадаю… Принаймні мені це схоже на «ти зрадив мене». Тобі ні?

— І справді схоже… Думаєш, він вбив її, бо вона дізналася про зраду, і вона за це тепер мститься?

— Не знаю, можливо… Але вона щось підозрювала, це точно.

— Добре, добре, — Джісон пересів зручніше на підлозі, та скрипнула під його вагою. — Підсумуємо: у газетах причиною смерті вказана пожежа, ми маємо теорію, що вона задихнулася під час неї, бо уві сні мені до сраки спекотно й немає чим дихати. Ще ми знаємо, що чоловік збирався розповісти про свої нові стосунки, і вона, здається, вважає його зрадником. Як нам це допоможе?

— Не маю жодного уявлення… — Мінхо вимкнув свій ліхтарик, щоб не саджати батарейки, Хан не наважився зробити те саме. — Але що їй треба саме від тебе, ось у чому питання.

Повисла тиша. Джісон чув, як на першому поверсі вона кружляла туди-сюди з кімнати в кімнату, щось промовляла у повітря, але нагору до них чомусь не йшла.

— Слухай, експерте, чи буває, щоб привид лишався прикутий лише до одного поверху місця, в якому загинув?

Мінхо кілька секунд роздумував, пожовуючи внутрішню сторону щоки.

— Не пам’ятаю, щоб читав щось про таке… Зазвичай вони прикуті до місця трагедії або до дуже емоційно важливого для них місця, але якщо це будинок, лише один поверх це якась дурня…

— Мені теж так здається. Тоді чому не підіймається, аби схопити нас? Не знає де ми? Але ж вона була там, коли ти потяг мене нагору — дякую, до речі. Чи хоче налякати, тримати в напрузі?

Упершись поглядом у нікуди, Мінхо промовив якось дуже сумно:

— Може вона просто не хоче. На цьому поверсі, крім їхньої з чоловіком спальні та порожньої дитячої, нічого й немає. Може їй боляче дивитися на залишки кохання, яке втратила…

Джісон довго розглядав вираз обличчя зовсім поряд і не міг його прочитати.

Стало до болю цікаво чи втрачав Мінхо колись своє власне кохання, і якщо так, хто ця людина, яка посміла розбити таке чудове, лагідне та добре серце.

— Якщо ти маєш рацію, то тут ми у безпеці. Поки що. Хіба вона не має зникнути на світанку?..

— Біс її знає, вона не мала вікна красти, але кудись їх поділа.

Джісон зітхнув. Приїхати сюди було помилкою.