Олег Клєщ - Пірнач, Олег Клєщ

– Заспокойся і не витрачай зайві нерви, тобі за них не заплатять.

Говорити знервованій людині заспокойся – це те ж саме, що перед тим, як розповісти щось болісне та неприємне, сказати: «тільки не хвилюйся».

«Можливо ти, Феліксе, і можеш зараз тримати себе в руках, бо не твою репутацію намагаються розтоптати, але я – ні», подумав Гері, проте вголос нічого не сказав.

– Він же тепер у нас не Річард Гудвін, а Пірнач! – кривляючись, говорив Гері. – І так він вирішив нам віддячити за те, що ми з нього, вуличного хулігана, зробили відомого співака.

Гері сперся руками на своє крісло шоколадного кольору і подумки звернувся до ікони, обрамленої чистим золотом, що стояла в нього в почесному місці: «Господи, за що це?»

         – Так… – важко зітхнув Фелікс. – Ситуація не з кращих. Прикро те, що навіть прізвисько «пірнач» вигадали йому ми. Псевдонім на честь булави, що являла собою металеву головку з гострими виступами, насаджену на держално.

– Якби ж тільки у псевдонімі була справа… Він підриває наш авторитет! Деякі потенційні партнери, з якими я тільки позавчора вів перемовини за кордоном, уже відмовилися від своїх пропозицій. Кіностудія мала б сьогодні перерахувати гроші за проведення кастингу, підготовку сценарію та послуги щодо подальшого просування фільму. Авторитетні джерела вже повідомили, що недотримання умов контракту Річардом уже посіяло недовіру до нас, навіть серед постійних клієнтів. І так справи останнім часом ідуть не найкращим чином, а ще й ця тварюка підливає масла у вогонь. Просто взяв і виставив нас ідіотами, бо хоч він і несе повну юридичну та матеріальну відповідальність, наш продюсерський центр гарантує контрагентам дотримання ним усіх зобов’язань.

         – Знов кажу, заспокойся. Ти його вже викликав до офісу. Зараз сядемо, поговоримо і в ході розмови стане ясно, що нам із цим далі робити – спокійно відказав Фелікс. – Не потрібно завчасно копати собі могилу.

         – Я йому телефонував хвилин десять тому. Сказав, що скоро буде, а коли точно – невідомо.

– Це означає, що нам залишається тільки чекати.

Кортеж респектабельно підкотив до центрального входу. З переднього пасажирського сидіння вийшов охоронець, що відкрив Пірначу важкі, броньовані двері. Співак вийшов зі свого «майбаху» настільки граційно, немов це був уповільнений кадр із голлівудського фільму. Дорогий екстравагантний костюм, усіяний різнокольоровими пальмами, та біла федора ідеально підкреслювали його атлетичну статуру. Своїм нестандартним прикидом, зухвалістю та епатажністю Пірнач намагався вразити людей, прагнув самоствердитися, любив бути в центрі уваги та виставляти себе напоказ. Якщо для досягнення бажаного потрібно буде щось утнути, щоб викликати резонанс, він був до цього готовий. Йому подобалося підтримувати скандальний образ, а фанати обожнювали його за сміливість та екстраординарність.

Оточений охоронцями (насправді найнятими для солідності, а не для відчуття безпеки), наче пілот у супроводі стюардес, Пірнач зайшов до величезного та розкішного холу, прикрашеного італійським білим мармуром і впритул зупинився під сяючим від сонячних променів фонтаном. Поряд височіла горда золота статуя прекрасної богині Ніки. До її ніг стікала прохолодна водичка, в якій відбивалися, немов тисячі дрібних діамантів, промінчики світла, що надходять від красивої, кришталевої люстри.

Щоразу, як Пірнач відвідував офіс продюсерського центру, він полюбляв зупинятися на цьому місці та помилуватися надзвичайним поєднанням людського таланту в архітектурі та незбагненою силою природи. Для нього – завжди зайнятого та експресивного – постояти біля цього фонтану дорівнювало сеансу медитації. Це було справжнім щастям: відволіктися від вічно завантаженого й нескінченного графіка, від життя, розписаного по годинах, і по-справжньому насолодитися хоча б однією миттю швидкоплинного буття. Якихось сто з лишком секунд було достатньо, щоб перезавантажитися – настільки чарівне це місце. Після цього просторий хол заповнювався стукотом його підборів об відполіровану гранітну підлогу, поки він прямував до швидкісних ліфтів. І вже через дві хвилини летів до небес у скляній конструкції, до поверху із назвою «GOLDSTAR», на швидкості 11 метрів на секунду.

         – Що ти вже утнув, Річарде? – спитала його симпатична секретарка при вході в офіс. – Шеф із Феліксом лютують.

         – Ти ж знаєш, вони обидва несповна розуму, – усміхнувся Річард і додав: – У мене є запрошення на ексклюзивну вечірку, лише для обраних. Я був би радий піти туди зі своєю зіркою, – Пірнач їй підморгнув.

         Молода й симпатична дівчина зашарілася. Вона працювала тут лише завдяки братові – вельми поважному прокуророві в муніципалітеті, де в «ЗОЛОТОЇ ЗІРКИ» зосереджені всі основні активи. Її метою влаштуватися саме сюди  було привабити якогось багатого й молодого красунчика, щоб вибратися з кайданів неблагородної бідності.

Нарешті їй випав такий шанс – переспати з найгарячішим і найпопулярнішим співаком країни означало тільки одне – подружки помруть від заздрощів (звісно якщо в ліжку він такий же герой-коханець, яким здається).

– Я подумаю, – засяяла секретарка своєю білосніжною ідеальною посмішкою.

– Дивись не затягуй із відповіддю, у мене вагон бажаючих на твоє місце, – і згодом додав. – О шостій вечора я чекатиму біля твого будинку.

Гуркіт дверей – Пірнач без жодних вагань і попереднього стуку, нахабно зайшов до кабінету директора і вмостився в одне з крісел, закинувши ногу за ногу.