Камі Мир - Полонений король обов'язково поверне своє, Камі Мир

Розділ другий

Коли ми дісталися Альтума, сонце вже було в зеніті. Цей день був напрочуд спокійний, не дивлячись на переслідування та вчорашній снігопад.

Астенія розбиралася з кіньми та небагатим саквояжем, а Грендель про щось розмовляв із місцевим жителем. Наважуся припустити, що він питав про місцеві готелі та таверни. В той самий час я оглядалася і думала про способи, як можна втекти з їхнього поля зору хоча б на деякий час і знайти найближчу штаб-квартиру «Шепоту вітру». Хоча з того моменту, як ми з Гренделем одружилися, я своїми перевагами голови та загалом послугами моєї гільдії не користувалася, зараз вона може стати моїм рятівним колом.

Дочекавшись моменту, коли ніхто, як мені здавалося, не дивився на мене, я з побоюванням рушила до повороту. Повільно, плавно, не поспішаючи. Серце билося як шалене, дихання було глибоким, а в голові майоріла думка «А якщо вони зараз помітили?», але я продовжувала рухатися до проміжної мети.

Загорнувши за кут і не почувши за спиною оклику, я ще дужче побігла вперед. Не важливо куди, насамперед — якнайдалі від Гренделя та Астенії. Не маючи переслідувачів, мені набагато легше знайти місцеве відділення «Шепоту вітру».

Бігти довго я не змогла і в якийсь момент зупинилася, щоб перепочити. Постійно озираючись і нервово перебираючи сукню пальцями, намагалася заспокоїти ще й своє серце. Такою поведінкою, звичайно ж, я привертала увагу навколишніх: до мене підійшло кілька людей, щоб запитати, чи все у мене добре. То були й чоловіки, і жінки, і навіть діти. Сам факт того, що людям не байдуже стан вагітної жінки розчулював, але зараз людська співчутливість може зіграти зі мною злий жарт.

Заспокоївшись, відновила шлях, але вже швидким кроком, не бігцем. Тільки пройшла я не надто довго — врізалася в когось і мало не полетіла назад, тільки ось ця людина притримала мене, не давши впасти.

— Дуже дякую, — подякувала рятівнику, переводячи погляд його на обличчя.

— Нема за що, — сказав той, кого зустріти тут точно не очікувала.

Гастон Ентіум - старший син Арлінга. Той самий, який намагався колись спокусити мене своїм «вітряком», а після поразки батька разом із братом стали звичайними ремісниками на відшибі Альв. Але я й подумати не могла, що ми знову зустрінемось в Альтумі…

— Ваша Величність? — першим звернувся до мене вголос чоловік, через що я поспішила прикрити йому рота.

— Донабель, — виправила його, поки хтось інший не почув. — Так, це я, твоя давня знайома Донабель. Тобі не здається, що це не найкраще місце для обговорення наших давніх спогадів?

Він кілька хвилин дивився на мене як баран на нові ворота, але потім його наздогнало осяяння — чоловік кивнув і сказав: «Я живу недалеко. Ходімо за мною».

Гастон йшов попереду, зрідка оглядаючись, чи не загубилася його «знайома». Звичайно, йти за сином того, хто колись зробив мені чимало капостей, не найрозумніша ідея, але з двох вогнів я вважаю за краще обрати найменший. Імовірність здолати сина Ентіума вища, ніж можливість перемогти Гренделя. Та й мені треба хоч десь сховатися, поки не дістануся «Шепоту вітру».

Ми йшли вузькими вуличками Альтума, і я відчувала, як місто обступає мене з усіх боків, наче жива сутність. Будинки тут стояли близько один до одного, їхні кам'яні стіни покривав шар інею, і вони здавались одночасно міцними, як фортеця, і тендітними, як крижані брили, готові розтанути при першому ж прояві тепла.

Повітря було холодним і колючим, напоєним запахом диму, снігу та чогось солоного — можливо, сушеної риби, що продається на одному з вуличних ринків. Під ногами хрумтів тонкий шар замерзлого снігу, а крізь нього подекуди проступав бруд. Люди, закутані в темні плащі та вовняні шарфи, рухалися повз, майже не зводячи очей.

Я намагалася йти якнайшвидше, але кожен крок давався насилу. Не через втому, хоч вона наростала з кожним днем ​​шляху, а через почуття, що десь позаду, в цьому самому місті, мене може наздогнати Грендель.

Я ловила себе на тому, що постійно озираюсь. Здавалося, його тінь може виринути з будь-якого провулка, з'явитися за найближчим кутом. Кожен силует високого чоловіка в каптурі змушував моє серце завмирати, а потім шалено битися. Я майже бачила його погляд — суворий, пронизливий, сповнений німого докору.

— Ви так і дивитиметеся назад? Це викликає непотрібні підозри, — тихо спитав Гастон, зупинившись, щоб почекати на мене. У його голосі не було глузування, тільки легка втома.

— Вибачте, — пробурмотіла я, відводячи погляд.

Але я не могла зупинитись. Ці вузькі вулички з їхніми тінями та закутками здавалися ідеальним місцем, щоб він з'явився раптово. Грендель завжди знаходив мене, де б я не була, і я знала, що в глибині душі він хоче цього не для покарання, а заради захисту. Але зараз... Зараз мені потрібна була свобода.

Ми звернули на головну площу, де стояла старовинна дзвіниця. Її шпиль, чорний на тлі свинцевого неба, прямував угору, наче хотів пробити цю сіру завісу і побачити сонце. Торговці зібралися тут тісною купкою, виставивши свої скромні товари — бочки із солоною рибою, оберемки дров, вовняні ковдри. Їхні крики зливались у загальний гул, але навіть він не міг заглушити моїх думок.

Я знову озирнулася. Цього разу я майже була впевнена, що бачу його високий силует у далекому кінці вулиці.

— Там немає нікого, — сказав Гастон, не повертаючи голови. Його слова звучали спокійно, навіть м'яко, але я помітила, як напружилися його плечі.

— Звідки ви знаєте? — спитала я, відчуваючи, як голос здригнувся.

— Я відчув би, якби він був. І ви б теж, — відповів він із легкою усмішкою, але вона зникла швидше, ніж встигла зігріти мене.

Альтум все ще залишався живим містом, але я не могла відігнати думки, що навіть тут, серед десятків людей, я не знайду укриття. Грендель завжди знаходив мене. І кожен мій погляд назад був визнанням того, що я знала: він уже близько.

— Ви знаєте, від кого я ховаюся?

— Про це не складно здогадатися… Донабель. Я добре знаю вашого чоловіка. Ви ж краще за мене знаєте про їхній тісний зв'язок з моїм батьком. А якщо додати до цього ще  той факт, що Гренделя тут немає і ви постійно озираєтеся, мені не складно здогадатися, що відбувається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍