Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

— Відчинено, — промовила вона з явним роздратуванням у голосі, намагаючись стримати біль, що ще не покидав її.

Двері відчинилися, і в коридорі з’явився Ділан. Його погляд був серйозним, і в ньому горіла і незадоволена злість, і дивне тривожне хвилювання, яке Кейт ще не бачила раніше.

— Значить, це правда. Ти чекаєш від мене дитину і вирішила це приховати? — його голос звучав глибоко, майже неприязно. Кейт відчула, як її серце стискається від його слів, хоча вона намагалася тримати себе.

— Це тебе не стосується, — відповіла вона, не піднімаючи очей і намагаючись придушити емоції, що вирували всередині.

Ділан відчував злість, яку він ледве стримував.

— Ти поїдеш зі мною, — сказав він, його голос був різким, і в ньому звучала впертість.

Кейт, вже знесилена від цієї ситуації, підняла голову й поглянула на нього з холодним виразом обличчя.

— Я не буду жити на території стаї, — промовила вона так, наче сама намагалася переконати себе, а не його.

Ділан зробив кілька кроків вперед, а його погляд став непохитним.

— Обирай, — його слова були непримиренними. — Або ти їдеш добровільно на правах моєї дружини, або я привезу тебе силою в якості полонянки.

Кейт відчула, як її серце стукало в грудях, але все ще не могла повірити в те, що він міг сказати таке. Вона відступила крок назад, наче намагаючись розібратися в тому, що робити далі. Всі її почуття вирували в голові

Кейт зробила крок назад, її дихання ставало важчим, а серце калатало в грудях. Вона відчувала, як в кожній клітині тіла стискається напруга, коли Ділан дивився на неї. Його очі були наповнені рішучістю, але також і болем, який вона так добре розуміла. Вона хотіла відповісти, хотіла відстояти себе, але щось всередині змусило її затамувати подих.

Але раптом, без жодного попередження, Ділан впав. Його тіло похитнулося, і він, немов зламана лялька, почав падати.

В цей момент двері повільно відчинилися, і в кімнату увійшов Йорк— драен. Його погляд був зосередженим, і з кожним кроком він наближався до Кейт.

Драен зробив кілька кроків вперед, нахилившись до Кейт. Його голос звучав тихо, майже шепотом, але в ньому не було ні жалості, ні емоцій.

— На майбутнє, тобі потрібно бути більш перебірливою із ким ділити ліжко, — продовжив Йорк, його голос був спокійним із легкою нотою іронії.

— Дякую, — відповіла Кейт

— Я зможу його тут затримати, — сказав він, його голос став ще холоднішим, коли він дивився на безсило лежачого Ділана. — І у тебе буде час, щоб втекти.

Кейт кивнула і поспіхом почала збиратися. Вона мала якнайшвидше поїхати звідси. Втома та слабкість сковували її рухи — вагітність давалася взнаки, але залишатися тут вона більше не могла. Місце, яке довгі роки було її домом, тепер стало небезпечним.

Вона не знала, чи Ділан просто блефує, чи каже правду, і не хотіла ризикувати, щоб це з’ясувати.