Влада Клімова - Мачо з Баранівки, Влада Клімова

Похмурі кам'яні стіни прикращають світильники-канделябри, а м'яке світло нагадує справжній вогонь. Диванчики лише в закутках. Всю центральну частину займають більярдні столи, з акуратно складеними шарами. Все готове до розваг.

Йдемо далі та опускаємося невеличким прозорим ескалатором на нижній рівень. Тепер перед моїми очима відкривається грандіозний гральний зал, зі столами для покеру й американської рулетки.  

То ось чому він літав до Лос-Анджелеса і його колеги такі ж серйозні дядьки, що отримують прибутки з гральної справи. Тепер ясно звідки гроші на його маєток, Теслу та Ролс-ройс. А я переймалася, що йому дорого обійшлися даровані мені бальні лахи...

– Ну як, моя королево, подобається Вам це гніздо? – намагається знову загравати Фінч, а в мене на язику крутиться лише одне запитання: «Чому ти вирішив, що я твоя? Невже через кілька придбаних ганчірок?»

– Так, Ваша царина вражає. Не те, що мій закуток у місті, – схвально киваю я, але цей живий рентген бачить мене наскрізь. Він підхоплює мою руку й пропонує:

– Тепер давайте піднімемося на вежу. Я покажу Вам свій зимовий сад. Там якраз розквітають мої улюблені орхідеї. Знаєте, ця дивовижна квітка нагадує мені напіввідкрите лоно жінки. Вдихаючи їх аромат, я завжди жадаю відкрити й поглинати...

Через ці слова та його хижацький погляд у мене виникає змішане почуття страху й бажань. А він точно вгадує всі струни, що тьохкають в мені та захоплюється собою. Веде до храму чарівних рослин, де наразі горить спеціальне освітлення, а вдень квіти отримують небесні дари через купол. Щодо ароматів - вони дійсно казкові.

Посеред вишуканої старовини та сучасних технологій непомітно пролітає час до нульової позначки. Ми виходимо з центральної арки і я бачу на галявині пару сотень його гостей. Всі вони у різнобарвному карнавальному вбранні та дехто в масках. Що ж, все як він казав: які статки такі й розваги.

Побачивши винуватця торжества, народ зааплодував та принишк в очікуванні слова господаря. А Ласло, замість дякувати зібранню, артистично пригорнувся губами до моєї руки і тільки потім голосно сказав:

– Вітаю мої дорогі друзі! Сьогодні я обіцяю Вам особливий бал, адже до мене завітала казкова фея і якщо комусь не дістанеться моя увага - перепрошую відразу. Каюся привселюдно, що моє серце належить лише ЇЙ. Ласкаво прошу!

Народ не знітився, а знову зааплодував його пристрастному зізнанню. А ми теж спустилися вниз та повернулися обличчям до замку. Ласло дістав з нагрудної кишені невеличкий пульт і на фасаді засяяло величезне панно. Схоже на ті, що набридають рекламою в гіпермаркетах, тільки більше.

Спочатку я подумала, що ми будемо дивитися якісь спогади з життя ювіляра, але там з'явилися моторошні усміхнені фурії, у пекельному танці з кажанами. Зазвучав бій годинника й після дванадцятого удару на суперекрані постав сам господар свята: у чорному довгому плащі, з диявольською посмішкою на устах, а навколо запульсували яскраві літери: Клуб «Гра Дракули».

В моїх очах стемніло, адже це його я вже бачила у своєму нічному жахітті. Не знаю як, але Фінч ще тоді забрався до моєї голови, а наразі міцно тримав за руку. Тепер я зрозуміла, що він скопіював свій клуб під румунський замок Бран, Влада Цепеша...

Розділ 9

Пізніше у мене часто виникали запитання: чому доросла жінка, не маючи жодного сексуального потягу до свого нового знайомого, нехай вишуканого й вальяжного, прийняла недешеві дарунки та запрошення на бал-маскарад, десь за містом?

Що це: бажання нових вражень чи екскурсія невідомими околицями столиці? А, може, просто самотність чи дурість? Відповіді на них я ще довго шукатиму в своїй голові, але пізніше.

Наразі ж свято в самому розпалі й уявний граф просто не відходить від мене. Він прекрасно танцює й щохвилини поглинає блаженними очима жінку, котру відверто бажає та все міцніше притискає до своєї збудженої постаті.

Періодично на зоряному небі розквітають феєрверки й навіть місяць, у повні, здається заздрісно поглядає вниз. Взагалі банкетний кейтерінг, на честь ювілею Фінча, організований бездоганно. Довжелезні столи, прикрашені квітами й обтяжені добірними делікатесами, тут ні для кого не дивина. А хитромудрі тости, що звучать під устриці й фаршированого восьминога та фазанів у винному соусі лише підштовхують щасливого господаря до невідворотних подій.

Саме тоді, коли ми знову танцювали вальс, я відчула слабкість та спробувала боротися з нею. Але ноги почали нахабно заплутуватись і Ласло доброзичливо запропонував «трохи відпочити». Так знову дурна жінка піддалася на його невимушену дбайливість.

Хтось може подумати, що я набралася солодких вин та сп’яніла? Але ж я не п’ю! Взагалі-то можу, тільки не люблю. Тому весь вечір лише ввічливо торкалася губами келиха з неповторним французьким шампанським, що стояло поруч з бокалом Фінча, і все.

Звідки ж мені було знати, що цей віртуоз непомітно для всіх вже натиснув на свій перстень та капнув до мого напою отрути. Ні, не щоб вбити, а щоб звабити. Адже його можна назвати ким завгодно, тільки не дурнем. Ось і вирішив заможний дід спробувати відкрити для себе нову квітку, саме таким чином.

Обережно притримуючи за талію, Ласло супроводив мене ескалатором на другий поверх і ми опинилися в таємничих коридорах, якими під час екскурсії він мене не водив. Ошатне вбрання стін та підлоги, в дорогих заморських килимах, зустріло нас тишею й добробутом.

Далі він запросив мене до однієї з дальніх кімнат коридору. Звісно це були не царські покої, але все ж нагадували графську опочивальню. Гранатові кольори гармонійно перепліталися з золотом та червоним деревом. Шовк на величному ложі й ніжний оксамит на вікнах мали ідентичні візерунки. А ще по всій кімнаті, у старовинних вазах, стояли його улюблені орхідеї...

Їх аромат наповнював повітря п'янкими пахощами, а весь навколишній світ здавався мені туманним та все більше розповзався перед очима. Наче збоку я спостерігала як Фінч, перенасичений моїм покірним станом, поступово звільняє свою полонянку від пишного бального вбрання. По ходу справи він обережно пестить моє тіло, немов перевіряє: чи достойна ця річ його уваги?

А коли вирішує, що достойна - неквапливо нахиляється та хтиво й глибоко проникає язиком у мій розм’яклий рот. Я звісно не відповідаю на його рухи, бо не можу й не хочу. Дивно, та це збуджує його ще більше, адже домінант розуміє, що бажана жінка повністю знаходиться під його владою і з нею можна робити що завгодно. – Ти прекрасна... Неймовірно солодка... Зараз я даруватиму тобі всі барви всесвіту. Ми оволодіємо ними разом... – збуджено шепоче він.

Мій дерев’яний язик мовчить, а Фінч зникає кудись ненадовго та з'являється перед ліжком з золотою чашею й пухнастим пензликом у руці. Я здивовано констатую, що він ще й досі повністю одягнений. А загадковий коханець сідає поруч та поступово опускається до моєї шиї.

Я поки не знаю, що він за кривавою шторою одягнув на зуби вініри, з заточеними іклами вампіра. Нижче вуха відчуваю біль, але зробити нічого не можу. Далі він чергує укуси з міцними поцілунками (засосами) по всьому моєму тілу й опускається нижче живота та милується зробленим. Задоволений собою, демонструє ту пекельну посмішку з екрана й тільки тепер я помічаю ікла та від жаху безпорадно стогну.

– Тихо, моя королево! Скоро я наповню твоє тіло справжнім теплом, – бурмоче лжевампір і покусує мої стегна.

Коли цей шизик вволю наласувався укусами, він взяв до рук чашу й занурив в неї пензлика. Потім наполегливо й докладно почав змащувати моє тіло теплим воском. Медовий аромат заспокоював, але віск поступово холонув і неприємно твердів на мені. А той чьокнутий іменинник, наче дитина, тішився своєю «витонченою» роботою й періодично облизував кінчиком язика губи й ікла.

Далі, мабуть, щоб нічого не заважало, він зриває з себе піджак від фрака, хвацько завертає рукава кривавої сорочки і я вже точно готова втратити свідомість... Адже під променями люстри в його руках виблискує тепер щось схоже на ніж. Та мій спантеличено-нажаханий вигляд розбурхує його хвору уяву ще більше. Фінч заворожено пестить на мені воскову плівку та здається збирається провести бездоганну епіляцію нерухомого тіла.

Цей збочений лжевампір отримує задоволення, знімаючи гострим предметом плівочку за плівочкою. Під нею він бачить, як з деяких укусів сочиться моя кров. Нахиляється й випиває її, а очі горять немов у справжнього упиря чи скоріше геть божевільної людини. Задовольнившись смачним для нього десертом, Ласло напружено завмирає, ніби статуя. Може обирає для себе наступну розвагу?

За час страхітливих подій у житті нормальних людей пройшло десь з пів години, а для мене очманілої - ціла вічність. Не в змозі захищатись, я готуюся до смерті, адже невідомо які ще тортури криються у нездоровому мозку цього придурка. Некеровано з моїх очей по щоках стікають сльози, а він лагідно пестить свою жертву по голові й промовляє:

– Не плач, моя королево, у нас попереду ціла ніч... Я готовий продемонструвати тобі всі свої найшаленіші мрії. Ти будеш задоволена! А зараз мені необхідно сповнитися натхненням. Відпочинь, я принесу тобі новий напій...

Розділ 10

За кермом старенького Опеля на граничній швидкості, з гамірною музикою, що горланить з магнітоли, мчить водій. Його довге, в стилі деяких голлівудських акторів, волосся жваво майорить під вітром, що дме з навстіж відкритих вікон.

А на задньому сидінні авто крутяться дві дівчини, років двадцяти. Вони дуже нагадують представниць найдавнішої професії, котрі традиційно зустрічають подорожніх на всіх в’їздах до столиці.

– Дай! Я сама напишу... – хапає одна з рук іншою подряпаний телефон та намагається щось набирати.