Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

Чорна, напевно, також воліла би вчитися у якомусь приватному університеті Токіо, бо за вдачею пасувала до розкутішого і рафінованішого життя у мегаполісі, багатому на інтелектуальну поживу. Наґоя, звісно, також мегаполіс, однак не можна заперечувати, що з культурного погляду, у порівнянні з Токіо, місто справляє враження велетенського, та все ж провінційного. Але вони все- таки вирішили залишитися у Нагої. Свідомо пішли на зниження рівня університету, в якому могли би навчатися. Якби не фактор групи, то з усіх тільки Біла нікуди не їхала б. Вона не була тією людиною, яка прагнула виходити у світи і шукати там нового натхнення.

— Коли мене спитали про мої плани, я відповів, що наразі точно не вирішив. Але насправді тоді я вже знав, що поїду в Токіо. Хіба ж я не хотів вступити в якийсь непоганий університет Наґої, вчитися на відповідному рівні і бути разом з усіма? Так було би легше у багатьох аспектах, та й батьки цього прагнули. Вони надіялися, що після університету я переберу на себе керівництво батьковою фірмою. Але я усвідомлював: якщо не поїду в Токіо, потім пошкодую. Я дуже хотів навчатися у цього професора.

— Ясно, — сказала Сара. — А як відреагували інші, коли довідалися, що ти збираєшся вчитися в Токіо?

— Звичайно, мені не відомо, що вони насправді про це думали. Мабуть, це їх розчарувало. Адже, якщо я зникаю, втрачається народжене поміж нами відчуття єдності.

— Зникає хімія.

— Або переходить у щось якісно інше. Більш-менш так.

Але вони не стримували Цкуру, коли зрозуміли твердість його намірів. Навіть підбадьорювали. До Токіо швидкісним потягом — лише півтори години. Будь- коли можна вмить приїхати. Та й нема гарантії, що вступиш до свого омріяного університету, напівжартома казали вони. Аби скласти вступні іспити туди, Цкуру мусив учитися значно більше, ніж дотепер (щиро кажучи, як ніколи в житгі).

— І що сталося з п’ятьма друзями після закінчення ліцею? — спитала Сара.

— Спочатку все було чудово. На весняні й осінні вихідні, на літні й зимові канікули, тільки-но в університеті не було навчання, я відразу їхав до Наґої і намагався проводити з ними якнайбільше часу. Як і раніше, ми дружили і тісно спілкувалися.

Можливо тому, що Цкуру не бачив друзів тривалий час, коли він повертався у рідне місто, вони завжди мали про що поговорити. Коли хлопець був у Токіо, решта збиралися учотирьох. Але щойно Цкуру повертався до Нагої, їхня п’ятірка відроджувалася (звісно, що зустрічалися і втрьох, і вчотирьох, якщо комусь перешкоджали обставини). Ті четверо, що залишилися у рідному місті, легко приймали Цкуру, наче й не було жодної часової перерви. Принаймні зі свого боку хлопець зовсім не відчував, щоби їхня дружба дала якусь невидиму тріщину чи якийсь не такий дух завитав у повітрі. Його це дуже тішило. Тому навіть не переймався тим, що ні з ким не потоваришував у Токіо.

Сара пильно на нього поглянула:

— У тебе не було жодного друга в Токіо?

— Не вдавалося ні з ким потоваришувати. Чомусь... відповів Цкуру. — Я від природи не дуже товариський. Але й не замикався у собі чи щось таке. Це ж уперше в житті я мешкав сам, міг робити, що хотів. Якоюсь мірою я з приємністю проводив час. Токіо обплутане залізницею, як павутиною, станцій має — без ліку. Якщо все оглядати, то часу наче й не було. Я ходив на різні залізничні станції, вивчав їхню будову, робив рисунки, занотовував свої спостереження у зошит.

— І приємно, і цікаво, — сказала Сара.

Однак навчання в університеті не було дуже цікавим. На перших курсах базової освіти предметів зі спеціальності читали обмаль, більшість лекцій була нудною і нецікавою. Попри це хлопець відвідував майже всі заняття, адже вступ до університету дався йому нелегко. Старанно вивчав німецьку та французьку мови. Відвідував гурток із розмовної англійської. Своєрідним відкриттям для нього став той факт, що він має дар до вивчення іноземних мов. Однак у своєму оточенні Цкуру не натрапив на нікого, хто викликав би в нього зацікавлення. У порівнянні з чотирма яскравими і натхненними хлопцями та дівчатами, з якими він познайомився у ліцеї, всі інші видавалися йому малоцікавими, позбавленими наснаги й індивідуальності. Він не зустрів нікого, з ким хотілося би довше поговорити, ближче зійтися. Тому в Токіо переважно був сам. Завдяки тому він почав читати більше, ніж раніше.

— І тобі не було сумно? — спитала Сара.

— Я розумів, що самотній. Але мені не було дуже сумно. Тоді я навіть вважав, що це нормально.

Він був молодим і багато чого не знав про те, як влаштований світ. Та й Токіо, нове для нього місце життя, разюче відрізнялося від того середовища, в якому він жив раніше. Відмінності перевершили всі його попередні уявлення. Вони виявилися більшими, а їхній зміст — у десятки разів багатоманітнішим. У будь-чому варіантів вибору було забагато, люди спілкувалися дивно, час спливав надто швидко. Тому він не міг віднайти рівноваги між собою та навколишнім світом. Ну і найважливішим було те, що тоді він іще мав місце, куди міг повернутися. Сівши у швидкісний потяг на станції Токіо, за півтори години міг дістатися «дружнього гармонійного місця без розбрату». Там неквапно минав час, там його чекали вірні друзі.

Сара спитала:

— А як ти теперішній? Ти зміг віднайти рівновагу між собою та навколишнім світом?

— На цій роботі я працюю вже чотирнадцять років. У мене немає претензій до фірми, мені подобається те, чим я займаюся. Зі співробітниками сформувалися добрі стосунки. За цей час я зустрічався з кількома жінками. У результаті нічого з того не вдалося, але на те є, ну, різні причини. У цьому не лише моя провина.

— І ти самотній, але тобі не дуже сумно?

З огляду на доволі ранню годину, у барі не було нікого, крім них. Тихо звучав запис джазового тріо.

— Напевно, — трохи повагавшись, відповів Цкуру.

— Але вже немає місця, до якого треба повертатися, так? Того, шо було для тебе дружнім гармонійним місцем без розбрату.

Він спробував про це подумати. Хоча такої потреби зовсім не було.

— Уже нема, — відповів стиха.

Про те, що його нема, він довідався на другому курсі під час літніх канікул.

2

Це трапилося на другому курсі під час