Марті - Третя Ідентичність , Марті

Глава 6: Обличчя з минулого

 

Шлях вів Кел через вузький прохід, вкритий тріщинами та густим шаром пилу. Темрява здавалася нескінченною, а світло попереду, яке раніше давало їй надію, тепер ставало слабшим. 

Вона йшла вперед, не зупиняючись, поки не побачила попереду щось незвичне. Це був не механізм і не ілюзія. Це була людина. 

Чоловік стояв спиною до неї, вдивляючись у зруйновані стіни перед собою. Його фігура виглядала знайомою, але неможливою. Серце Кел калатало, коли вона зробила крок уперед. 

"Ти справжній?" — запитала вона тихо, намагаючись не злякати його. 

Чоловік обернувся. Його очі зустрілися з її, і в цю мить вона відчула, як світ навколо став нерухомим. Це обличчя вона пам'ятала, навіть якщо не могла згадати, звідки саме. 

"Кел," — сказав він, і її ім’я прозвучало в його устах так, ніби вони знайомі все життя. 

Вона не відповіла одразу. Її розум розривався між страхом і радістю. 

"Ти... хто ти?" 

Чоловік нахилив голову, ніби не очікуючи такого питання. 

"Цікаво. Ти не пам’ятаєш мене, так? Це пояснює багато." 

Його голос був тихим, але впевненим, із ноткою смутку. 

"Ми зустрічалися раніше?" 

"Більше, ніж просто зустрічалися," — відповів він. "Але це було в іншому житті. У житті, яке ти вирішила залишити." 

Його слова вдарили її, як блискавка. Щось у них пробудило глибоко заховані спогади, але вони залишалися розмитими, як кадри зі старого фільму. 

"Я не вирішувала нічого," — відповіла вона різко. "Це життя... ця реальність — вони були нав’язані мені." 

Чоловік кивнув. "І ти віриш у це, бо це легше, ніж зізнатися собі в іншому." 

"Що ти знаєш про мене?" 

"Я знаю, ким ти була. І знаю, ким ти намагалася стати. Але ось ти тут — загублена між двома ідентичностями, шукаючи правду там, де її немає." 

Його слова здавалися жорстокими, але в них була якась незаперечна правда. Кел відчувала, як вони розбивають її впевненість. 

"Ти допоможеш мені знайти відповіді?" — запитала вона, намагаючись приховати страх у своєму голосі. 

Чоловік зробив крок уперед. Його очі були сповнені рішучості. 

"Це залежить від того, чи готова ти їх почути. Правда рідко відповідає нашим очікуванням." 

Кел мовчала. Їй було важко довіряти йому, але ще важче було відвернутися. 

"Хто ти?" — повторила вона своє запитання. 

"Я той, хто зрадив тебе," — сказав він. "І той, хто спробує це виправити." 

Його слова зависли в повітрі, змушуючи Кел відчути тягар, який вона навіть не могла пояснити. 

"Чому ти тут?" 

"Бо твоя подорож тільки починається. І без мене ти її не завершиш." 

Він простягнув їй руку, але Кел не рухалася. Їй хотілося відштовхнути його, втекти, але одночасно щось усередині підказувало, що вона повинна піти за ним. 

"Я не знаю, чи можу тобі довіряти," — сказала вона тихо. 

"І ти не повинна," — відповів він. "Але я знаю шлях уперед. І якщо ти хочеш зрозуміти, хто ти насправді, тобі доведеться зробити вибір." 

Кел вагалася, дивлячись на його простягнуту руку. 

"Чи справді я можу вибирати?" 

"Цього разу — так." 

Кел зробила глибокий вдих і, не відриваючи очей від чоловіка, простягнула свою руку у відповідь.


---

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍