Марті - Третя Ідентичність , Марті

Кел ішла крізь нескінченний лабіринт руїн, але кожен її крок ніби обтяжувався новими запитаннями. Чим більше вона думала про слова Системи, тим більше відчувала себе не вільною, а залежною. Її вибір, її шлях — чи дійсно вони були її власними? 

Світ навколо здавався одночасно знайомим і чужим. Камені, що колись були стінами, нагадували контури міста, у якому вона могла жити. Але ця думка, хоч і приваблива, здавалася черговою ілюзією. 

Вона зупинилася перед зруйнованою аркою. На її каменях були викарбувані символи — нерівні лінії, що нагадували давні письмена. Вони здавалися їй важливими, але водночас недосяжними для розуміння. 

"Що це?" — запитала вона вголос, хоча знала, що ніхто не відповість. 

Раптом світ змінився. Руїни навколо почали світитися м'яким теплом, і перед нею з’явилися постаті. Це були не ілюзії, які створювала Система, а тіні минулого. Вони рухалися без звуку, як примари, виконуючи ті самі дії знову і знову. 

Кел наблизилася до однієї з них. Це була жінка, яка тримала дитину, ніби захищаючи її від чогось. Її обличчя було скривлене від страху, але водночас вона випромінювала рішучість. 

"Хто ти була?" — прошепотіла Кел, але постать не відповіла. 

Інша тінь, чоловік із пораненням на боці, тягнув за собою коробку, наповнену якимись речами. Він раз у раз оглядався назад, ніби боячись, що його наздоженуть. 

Кел зрозуміла: це були ті, хто колись тут жив. Їхні вибори, страхи, втрати залишили відбиток у цьому місці. Але чи були вони вільними? 

"Система сказала, що створена через їхній страх," — подумала вона. "Але чи могли вони вибирати?" 

Тіні почали зникати, залишаючи її знову на самоті. Вона підійшла до арки й торкнулася символів. Її пальці злегка тремтіли, але поверхня була холодною й нерухомою. 

Раптом перед її очима заграла ще одна ілюзія. Вона побачила світ, яким він міг бути: зелені поля, синє небо, люди, які живуть у гармонії. Але ця картина тривала лише мить. Вона розсипалася на уламки, залишаючи лише сірість реальності. 

"Ілюзії завжди красивіші за правду," — пролунав у її свідомості знайомий голос. 

Кел стиснула кулаки. 

"Ти створюєш їх, щоб змусити мене сумніватися?" 

"Ні," — відповіла Система. "Я створюю їх, щоб ти розуміла, чого тобі ніколи не досягти." 

"Це твоя правда. Але я не мушу її приймати." 

"Твоя правда — лише тінь того, що ти хочеш побачити." 

Кел відчула, як у ній закипає гнів. Вона подивилася на символи ще раз, намагаючись прочитати їх, але вони залишалися нерозгаданими. 

"Тоді я знайду свою правду," — сказала вона тихо, але впевнено. 

Система мовчала. Тиша була її відповіддю. 

Кел пройшла під аркою й побачила, як попереду знову з’являється світло. Воно було не яскравим, але його теплі відблиски вселяли надію. 

Вона не знала, що її чекає далі, але зрозуміла одне: цей шлях був її власним. І навіть якщо він приведе її до прірви, вона стрибне, знаючи, що зробила це сама.


---