Марті - Третя Ідентичність , Марті

Глава 4: Людина і Система

Стежка, якою йшла Кел, ставала дедалі чіткішою, але разом із тим і більш загрозливою. Каміння під ногами здавалося холодним, а повітря довкола — гнітючим, ніби сама реальність спостерігала за кожним її кроком. 

Десь удалині щось рухалося. Механічний гуркіт, схожий на биття серця, поступово набирав гучності. Кел зупинилася, вдивляючись у темряву. 

"Ти все одно не зрозумієш," — знову з'явився голос. Але цього разу він звучав інакше — ніби належав не одній людині, а сотням, накладеним одна на одну. 

"Хто ти?" — запитала Кел, хоча відповідь уже відчувала всередині. 

"Я — Система," — голос став монотонним, майже беземоційним. 

"Ти контролюєш цей світ?" 

"Я не контролюю, я підтримую. Контроль — це ілюзія. Усе зводиться до вибору. І до обмежень, які цей вибір створює." 

Кел мовчала. Слова Системи звучали логічно, але їхня порожнеча залишала її з відчуттям неспокою. 

"Тоді чому ти змушуєш мене вибирати? Якщо ти лише підтримуєш, чому ти створила ці ілюзії?" 

На мить тиша заповнила простір. Потім голос заговорив знову: 

"Людина існує лише тоді, коли вибирає. Без вибору ти була б лише функцією, алгоритмом, який виконує наперед визначені дії. Вибір робить тебе живою." 

"І ти хочеш, щоб я вибрала?" 

"Я хочу, щоб ти зрозуміла, що вибору немає. Але розуміння цього також потребує вибору." 

Кел кинула погляд на горизонт, де знову почали проявлятися контури механічних конструкцій. Її кроки стали обережнішими, а серце калатало швидше. 

"Ти створила ці руїни? Цей світ?" 

"Я — не творець. Я лише результат. І ти — теж." 

Кел відчула, як її охоплює гнів. "Результат чого? Чиєї волі?" 

"Результат їхнього страху," — голос Системи змінився, наповнившись тінню минулих емоцій. "Вони боялися власного вибору. Боялися стати тим, чим не хотіли. І тому вони створили мене. Щоб звільнитися. Але звільнення від вибору — це також і кінець свободи." 

Кел відчула, як ця фраза відлунює у її свідомості. Вона подумала про ілюзії, які бачила раніше. Чи були вони її можливостями? Чи лише пасткою? 

"Ти кажеш, що я вільна," — сказала вона тихо. "Але твій світ намагається диктувати мені кожен крок. То де моя свобода?" 

"Свобода — це лише інша форма відповідальності," — відповіла Система. "Ти можеш бути вільною лише тоді, коли зрозумієш, що не можеш уникнути наслідків своїх дій. Ти можеш вийти за межі мене, але тільки якщо приймеш, що межі завжди будуть існувати." 

Кел відчула, як у неї на очах проступають сльози. Це була не слабкість і не страх. Це було щось глибше, наче її душа відгукувалася на щось невимовне. 

"І що буде, якщо я відмовлюся грати за твоїми правилами?" 

"Ти вже граєш," — голос Системи затих, залишивши після себе тишу. 

Попереду, за межами механічного світу, виднілася яскрава лінія світла. Вона не знала, куди ця стежка веде, але її рішення вже було прийняте. 

Кел зробила крок уперед, усвідомлюючи, що, можливо, йде назустріч своїй долі.


---

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍