Віталій Олексійович Коротич - Лице ненависті

Якось в присутності сестри я сказала про те, що проситимусь повернутися до Карпат, а сестра сказала, що можу я повернутись куди завгодно, а Володьку вона мені не віддасть...

Крізь мою затуманену гарячкою пам’ять згадалося, що я читав про щось таке; хлопчику було чи то десять, чи то дванадцять років, і тітка подарувала йому велосипед. Здається, хлопця звали Уолтером, і в тутешніх газетах писали, що він обрав свободу. Ще я подумав тоді: «Трапилося б таке з американською дитиною, притримали б ми їхню дитину у себе в країні,— завтра б три американських флоти з атомними авіаносцями були б приведені до бойової готовності, а радіо захлина­лося б від погроз на нашу адресу».

Як його тепер звуть? — голосно запитав я з ванни.

Уолтер,— сказала жінка. Значить, я правильно згадав.

А що сестра ваша з ним робить?

Про це я хочу вас попрохати,— сказала мені незнайома жінка на ймення Марія.— Мені більше просити нікого. У мене в Нью-Йорку є один чоловік, я його прохала вже. Зайдіть, будь ласка, на той цвинтар: вам буде цікаво. Прошу, підіть туди, там є така хатка напроти входу, спитайте Марту. Вона дозволяє відвідувачам ходити, роздивлятися пам’ятники, навіть грошей не бере, це там наче реклама. Запитайте Марту, тільки не кажіть, хто ви. Я вас прошу... Тут на столі, на газеті, яку ви читали, я написала адресу. Дуже вас прошу...

Гаразд,— сказав я.— Дякую за все, але ви ідіть. Я хочу перепочити. Зателефонуйте на тому тижні.

Жінка не відповіла нічого, але я відчував, що вона там іще, в кімнаті. Потім стукнули двері.

Я обережно вийняв ноги з остигаючої води, витер їх білим рушником і натягнув білі вовняні шкарпетки, які мені для таких випадків дала з собою дружина. Дійшов до ліжка і впав на нього, одночасно провалюючись у перину та в сон, бездонні й такі солодкі.

ЛИСТ (2)

 

Мила моя, тут вже осінь. Метеорологи врочать люту зиму, а небо над Нью-Йорком таке прозоре й застигле, що розумієш — зима на порозі. Це місто поділене сотнями демаркаційних ліній, його розкреслено та роз’єднано, але все ж 'таки це одне з найцікавіших міст в світі. Місто, в якому безліч стереотипів, і водночас центр виховання індивідуалістів. Тут навіть шкільні парти своя у кожного, й діти розставляють їх, як кому заманеться,— хоч спиною до дошки. Колись я прочитав у тутешньому тижневику й запам’ятав нарис про дітей співробітників американського посольства в Москві: ті по кілька років навчалися в радянських школах і повертались додому, за визначенням автора нарису, «травмовані колективізмом». Провчившись у нас, діти й вдома виявляли бажання інакше сидіти в класах, інакше приятелювати з ровесниками — вони вже звикли жити по-іншому, в Америці довелось перевчитися. Це інший світ — в ньому інші правила, й згідно,з ними виростають інакші люди. Риба плаває, птах літає, олень бігає — всі рухаються, але кожен у своєму середовищі, й перенесення з одного світу в інший завжди травматичне.

До речі, правила й умови життя в іншому світі й іншому суспільстві часто визначають і характер одягу — не лише особливості поведінки стосовно до оточення. Гортаючи нью-йоркськї журнали й добираючи з них інформацію про тутешніх людей, я в літньому номері «Ньюсуїк» наштовхнувся на яскраве кольорове фото манекенниць, вдягнених у куртки, комбінезони й сукні найвишуканіших моделей. Поруч був текст: «На деяких американських вулицях вишукані джинси, портфель, виготовлений на замовлення, і портативний магнітофон фірми «Соні» ще не свідчить про те, що ви маєте модний вигляд. Можна передбачати, що невдовзі багато хто вбереться у симпатичний одяг Згідно з модою «сейфмен» («людина в безпеці»), щоб захиститися від насильства. Втім, проти нового напрямку в моді заперечує поліція великих міст, побоюючись, що нові засоби самозахисту потраплять до злочинців. Відповідні пропозиції було внесено до конгресу, який і вирішить питання про торгівлю кулевідпорним одягом... Але якщо поставити, куленепробивні камізельки поза законом, може трапитись, що носитимуть їх тільки люди, поставлені поза законом.

1974 року фірма Дюпон винайшла стійкий щодо проколів матеріал для автомобільних шин, який нарекли кевларом. Легкий синтетик неможливо було пробити ані цвяхом, ані кулею.. Невдовзі поліція країни вбралася у нижню білизну з кевлдру. Джеральд Форд після спроби замаху на нього вдягнув кевларову камізельку. Чимало власників крамниць зі спиртними напоями і таксистів почали носити нові камізельки. Нью-йоркська фірма ЕМКО встановила нову лінію для пошиття куле- відгюрних спортивних костюмів, туристських курток і камізельюк сірого й пастельних тонів...»

Бачиш, як в них із цим: колись фабриканти тканин, які не мали збуту, давали хабарі модельєрам, щоб почати масовий випуск максі-спідниць; низькорослий імператор першим встановив моду на чоловіче взуття з високими підборами. Невже колись дійде до необхідності пересуватися по Нью-Йорку в куле- непроникній оболонці, перебіжками? Не хотілося б...

Ну, гаразд, а тепер про інше. Хоч вся розмова укладається в тему про те, як в Америці люди сплять, одягаються, працюють, жидуть,— подробиці теж варті докладніших розповідей. Ну, хоча б те, як вони харчуються...

Згадуєш, я колекціонував колись ресторанні меню з різних країн? Американські бережу досі, як одні з найцікавіших. Ти так часто запитуєш мене у листах, як я їм, що краще вже розповім про це з подробицями. Не про ресторани, звісно, не про меню, це я так, до слова. Іноді — раз на тиждень — дозволяю собі це, часом запрошують знайомі американці, так що відвідую й ресторани, хоч такий факт зовсім не свідчить про ідеальний стан справ. Тут належить добре знати, куди ходити, що замовляти й коли. Єдине, що тут в їжі підкреслено пильнують, завжди оголошують і пишуть на помітних місцях,— це терміни придатності харчового продукту, його хімічний склад та калорійність. З перших днів перебування в Нью-Йорку, з найпер­ших своїх сосисок і найпершої коробки з оселедчиком, купленої в день застуди, я мусив знати, скільки з’їдаю білків, жирів, вуглеводів і коли продукт вже не слід їсти. Мене попередили, де їжа натуральна, а де над нею попрацювали хіміки; від чого я потовстішаю, а від чого ні. На деяких продуктах стояла по- ' значка, що вони кошерні, тобто схвалені до вжитку іудейським рабином. Коротше кажучи, на пакетах та бляшанках пишуть чимало — яз особливою увагою перечитував етикетки з ціною, бо гарна їжа дорожчає чи не кожного дня. В мене лишилась обгортка від шинки з української ковбасарні якогось Куровицького — ціну виправлено, бо за короткий час продукти подорожчали, й