Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— Ага, по тобі видно, — зневажливо пробурчав хтось за спиною у Шелеста.

— Так він і не дуже вмілий. Дуже вмілі, давно розбіглися іншими школами, — справедливо зауважив Ленц, якому, як завжди, більше за всіх було треба.

— І хоч скільки-небудь умілі — теж, — додав Шелест, який давно зрозумів, що студенти цієї школи, котрі добре вчаться, роблять це швидше всупереч викладацьким зусиллям.

— Звикайте до дорослого життя! — музично проголосив заступник голови шкільної ради. — Ви не залишитеся у школі назавжди. І ніхто не супроводжуватиме вас поза її стінами.

— Можна подумати, комусь цього хочеться, — сварливо пробурчала дівчина, що стояла поряд із Ленцем.

І тут сталося те, що завгосп віщував ще два роки тому. Магістр Кавар, щоб підкріпити свої слова чимось вагомим, тупнув ногою по настилу. Дошки загадково рипнули, потім затріщали, а потім взяли і провалилися в темні підсценні глибини, разом з трибуною і магом, що за нею стояв.

Студенти на мить завмерли, а потім вибухнули бурхливими оплесками. Це був найкращий виступ магістра на їхній пам'яті. І зник зі сцени він набагато ефектніше, ніж великий маг на виставі заїжджого цирку.

***

Витягували магістра досить довго, а він лаявся, скаржився то на зламану ногу, то на не більш цілу руку, та так проникливо, що студентам хотілося побажати йому зламати ще й шию. А коли, нарешті, витягли і оглянули, виявилося, що нічого там не зламано, навіть ніс, яким маг ударився під час падіння об трибуну.

Сцену майже одразу вирішили розібрати. І про студентів тимчасово забули.

Кмітливі дівчата та хлопці вирішили витратити цей час із користю.

Одні хоробро залізли на склад продуктів і винесли звідти частину запасів, змусивши завгоспа лаятись поганими словами. Інші, навпаки, занесли до школи кисле вино та встигли його продати. Треті запаслися зіллями. А хтось навіть пограбував хворого магістра Кавара, але про це дізналися тільки після від'їзду студентів на практику, надто вже довго й наполегливо магістр зображував смертельно пораненого. За що, власне, і поплатився, втративши більшу частину лікувальних запасів.

А вранці наступного дня проводжати студентів вийшли майже всі викладачі. Вони стояли з такими сумними фізіономіями, наче були впевнені — повернуться лише деякі з них. Магістр Лададатія штовхнув ще одну промову про відповідальність і те, що студенти вже дорослі люди. Одна з местрес урочисто заплакала. І ворота не менш урочисто відчинили.

Практика у ролі вільних магів почалася.