Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— А їсти ми що будемо? Минулого року майстер Брім поливав поля і нас за це годували селяни, але ж поливати не всі вміють, а для грибів не сезон і полювати я не вмію.

— Ти просто дичину не вмієш вибирати, — життєрадісно сказав Ленц. — Правильна дичина водиться в курниках, і полювати на неї треба вночі, бажано заздалегідь накинувши на цю будову полог тиші. Але можна й так. Поки господарі вискочать, втекти, напевно, встигнеш. Проблема може бути тільки з собакою, але якщо взяти правильну траву...

Завгосп відважив Ленцу потиличник і відправив з'ясовувати питання припасів до голови школи. Тому що самому завгоспу цей глава нічого про їжу не говорив.

Загалом практика передбачалася весела.

Наскільки, студенти зрозуміли під час жеребкування. Багатостраждальний майстер Брім нарізав паперу, написав на обрізках імена студентів, кинув усе в коробку з-під дамського капелюшка і став витягувати по одній назад. А витягнувши чотири, довго хмурився, беззвучно ворушив губами і смикав себе за борідку. Після чого заявляв, що так нікуди не годиться, і тягнув ще, складаючи з витягнутого групи на власний розсуд.

Дівчат він у результаті додав до трійок високих, сильних або вмілих хлопців. Визнаних недоумків, які шукають неприємності на свої голови, скомпонував разом і пробурмотів, що якщо звернуть собі шиї, то хоча б ніхто не винний у цьому ідіотизмі не постраждає. А Ленцу, Шелесту та Даміру не вистачило в групу четвертого, але майстер Брім махнув рукою і сказав, що ці викрутяться. Ленц навіть вголос захопився такою вірою у себе коханого.

***

Чим харчуватися у подорожі так і не змогли з'ясувати. Завгосп, мабуть перерахувавши запаси і знайшовши серед них крупу, що почала псуватися, засадив чергових штрафників за розсипання цієї крупи по крихітних мішечках. На кожного практиканта виходило по три мірні лопатки. І якщо деякі дівчата могли на цих запасах протриматися порівняно довго, то хлопці навряд чи зуміли б розтягнути їх на три доби.

Наступного ранку перед бібліотекою вишикувалася черга зі спраглих нових знань. Щоправда, цікавили всіх цих людей одноманітні знання. Усім терміново знадобилася "Теорія створення відсікаючих пологів". Навіть дівчатам. Мабуть збиралися варити кашу на бульйоні з курятини.

Бібліотекар, який нічого поганого не підозрював, роздав усі наявні книги, а було їх небагато. А тим, кому їх не дісталося, порадив читати компаніями та писати конспекти.

— Знаєте, — сказав приятелям зазвичай мовчазний Дамір, коли вони по стінці пройшли повз хлопців, що билися за книгу. — Здається, я зрозумів усю глибину задуму наших викладачів. Нам не дають із собою їжі, щоб змусити працювати, а не складати звіт із власних фантазій. Тих срібників не вистачить на всю практику, навіть якщо ми ночуватимемо просто неба і будемо пасти коней, не купуючи їм зерно.

— Хм, — глибокодумно озвався Ленц. — Цікаво, як багато знайдеться ідіотів, згодних найняти нас? Ні, я не говорю саме про нас, ми ще непогана перспектива. А деякі як почнуть дивувати... Загалом, доб'ються наші викладачі того, що бідні студенти почнуть гризти кору, як зайці по зимі. Сподіваюся, хоч солі нам із собою дадуть. Можливо, вона допоможе забити смак деревини.

Замислений Шелест кивнув головою. А потім невпопад сказав:

— Треба заїхати до П'ятилистника, в грошосховище.

— Грабуватимемо?! — підбадьорився Ленц.

— Ні. У мене просто є заощадження. Я скарб знайшов, не міг же я його притягти до школи, — сказав Шелест і подивився на підлогу. — Заодно знайому навідаю.

— О-о-о! — зрадів Ленц і цокнув язиком. Мабуть, підозрював, що знайома там романтичного характеру.

А Шелест не став його переконувати. Ще й лист подався знайомій писати. Їй до Вратиці, маленького села біля П'ятилистника, теж треба було звідкись діставатися.

І друзі чомусь так і не збагнули, що відправити цей лист він теж зможе тільки з тієї ж Вратиці, а нікому з викладачів туди було зараз не треба. А потім про той лист забули і так і не запитали, звідки знайома дізналася, що Шелест на неї чекає.

***

За день до відбуття на практику студенти усвідомили, що світ дуже несправедлива і неправильно влаштована штука. Тому що несподівано виявилося, що ті, хто так і не доздав хвости, нікуди не їдуть. Вони залишаються в школі, навчаються і намагаються ці хвости таки здати. Заодно допомагають на кухні, прибирають територію та намагаються вивести мишей на продуктовому складі.

— Виведуть вони, як же… — невдоволено бурчала дівчина, що стояла поряд з Ленцем.

— Ага, нову породу виведуть, котра не бояться кішок і поїдає запаси з подвоєною швидкістю, — підтримав її хлопець, і дівчина йому вдячно посміхнулася.

— Навіщо я здала цю безглузду теорію просторів? — запитувала ще одна дівчина. — Ось навіщо? Вчила її ще. Сиділа би собі тихенько в школі і нікуди не їздила. А тепер мене вб'ють, пограбують і знечестять.

— І обов'язково в такій послідовності, — підтвердив хтось, викликавши серед студентів хвилю нервового хихикання.

— Підозрюю, це вони так вирішили проблему нестачі коней, — розважливо сказав Дамір. — Тепер їх якраз вистачає.

Викладач, який порадував студенів тим, що боржники нікуди не їдуть, продовжував радувати їх. Цього разу тим, що якщо ці боржники не перестануть бути такими до закінчення практики, то після її завершення вони перестануть бути студентами.

— Ну, трішки справедливості у світі є, — глибокодумно сказав Ленц. — Найтупіші відсіються.

— Але таких небагато, — додав Дамір.

Шелест знизав плечима і промовчав.

Викладача, який погрожував вигнати всіх, хто залишиться хвостатим до закінчення практики, змінив за трибуною магістр Кавар, який уже не перший рік мріяв про той світлий день, коли прийме з рук магістра Лададатії посаду голови шкільної ради. Він відкашлявся, пошурхотів якимись загадковими листами, мабуть, прихопленими з собою для впевненості. Ще раз відкашлявся і звучним басом почав розповідати, що світ не цукор, невмілі маги нікому не потрібні, а вмілі можуть озолотитися.