Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Тваринному Світі, Igor Shnayder

І кожен день, від сходу, Мур і Шурко тренувалися, аж поки сонце не ховалося за обрій, залишаючи позаду лише червонуватий сутінок.

Мур із кожним днем набував сили, спритності, кмітли-вості і ставав більш уважним. Та не забував про доброту та турботу до інших, наближаючись до своєї мети - стати справжнім котиком-лицарем.

Тепер Шурко почав вчити його збройним вправам, у обладунках та на витривалість. Мур вважав що було важко до цього, та зрозумів, що він помилявся. Тепер піт тік з нього ріками, а вовна геть пропахла маслом та сталлю.

А ще котик мав обов’язок зібрати усе знаряддя після тренувань, прибрати двір та тренувальний майданчик. Ще доглянути свою тренувальну зброю та обладунки, почистити, змастити, полагодити, якщо щось вийшло з ладу.

- Не жалкуєш, що пішов до мене у навчання? - запитав його якось Шурко, сидячи на ганку, попиваючи холодне молоко та дивлячись як Мур, ледве тягнучи ноги, закінчував збирати тренувальне знаряддя у дворі.

-Ні, Майстре. Можливо мені ще не все, чому ви мене вчите, зрозуміло до кінця, та я не жалкую. Хоть і важко.

- А якщо далі буде ще важче?

- Тоді ми й зрозуміємо, чи зможу я стати лицарем, - спокійно відповів Мур. - Або здолаю, або ні. Та я не дізнаюсь, якщо злякаюсь труднощів. І мабуть усе життя потім буду намагатися відповісти собі на питання: “Чи зміг би я?”.

- А яким ти себе уявляєш у майбутньому?

- Лицарем. Сильним, розумним, добрим. Мандруючим світом.

- Чому ти так хочеш допомагати іншим, Муре?

Котик трохи замислився.

- Світу ніколи не буде зайвим трохи більше тих, хто намагається зробити його краще.

- Трохи дивно, Муре. Я мабуть і сам ще не звик, що ти подорослішав і так багато минуло днів тренувань та навчань. А я все ще пам’ятаю того малого котика, що став посеред вулиці навпроти мене.

“Малий котик вже підріс і став дорослішим. І давно перевершив випробування, які у його віці ледь витримав сам Шурко, проходячи навчання. Яка велика та визначна доля може чекати цього лицаря?” - розмірковував Шурко і навіть боявся уявити, як буде відпускати учня.

Так, старий лицар дуже прив’язався до цього котиська. У його житті були й інші учні, вмілі та не дуже, про декого навіть чули у самих далеких краях.

Та більшість з них бажали слави чи подвигів, щоб про них складали пісні та закидали золотом. І, мабуть, все його життя, знання та досвід потребувались для цього не по рокам мудрого та доброго кота, що стане справжнім втіленням лицаря.