Ева Роман - Тисяча - і одна ніч на трьох, Ева Роман

«Привіт! Це я, Франческо, твій колега з філії на вокзалі, пам'ятаєш? - вітало друге повідомлення. - Ми сиділи поруч на корпоративі у травні. І ти залишила мені свій номер, я не подзвонив, бо я мав відпустку і їздив до батьків до Італії. Але я повернувся і згадав про тебе. Напиши, будь ласка, як у тебе справи, прекрасна українко. Я бачив тебе в Інстаграм. Це правда?!"

Це слава, подумала Діна. Це слава, так це відбувається. Тепер навіть колеги знають, що вона – письменник. А скоро впізнають усі! І як же їм буде соромно за свої зневажливі висновки та їдкі зауваження! А Франческо вона пам'ятала теж - милий і досить чемний хлопець із короткою борідкою та яскравими, як вишні, губами. Він усе робив їй компліменти, як швидко вона вивчила німецьку, а він вісім років мучився, поки заговорив. Франческо було не більше 30. Він не розлучався з дружиною і не мав двох дорослих дітей. Не називав колег дебілами та не просив надіслати нюдс. І він не пропонував їй нічого, окрім написати, як справи. І Діна збиралася це зробити прямо о п'ятій ранку, як тільки встане на роботу - адже він вставав у той же час, графіки у них збігалися.

«Не буду я тут не спати ночами через вас усіх, обливатися сльозами, обжиратися солодким, не дочекаєтеся, - вирішила вона, вкладаючись у ліжко і заплющуючи очі. - І взагалі, нічого від мене не дочекаєтесь. Я – прекрасна українка. Горда, незалежна. Я знаю, куди я йду і навіщо. А ви все мені просто заздрите. Але не заздріть. Не треба. Краще спробуйте самі. Те, що роблю я, роблять зараз багато хто. Але вийде зовсім не у кожного з них. А в мене вийде без ваших тисяч за одну ніч. Тому що я вірю в себе. І зберу навколо себе лише тих, хто теж у мене вірить. І ніколи не поставить перед вибором – моя жива книга чи жива я».

​

Кінець