Ева Роман - Тисяча - і одна ніч на трьох, Ева Роман

Діна написала першу власну книгу і дуже мріє її видати. Але вона - молода дівчина, яка ще не оговталася після невдалого заміжжя і еміграції, живе разом з матусею и собакою, працює у кондитерський і має не так багато коштів на реалізацію мрії. Втім, у неї є декілька друзів, які, начебто, бажають їй допомогти. Що вийде з цього, чи оживе мрія Діни і за яку ціну?

Тисяча і одна ніч на трьох

1

 

- Дивися, - круглою ложечкою з довгою ручкою чоловік за столиком навпроти Діни розмішував у скляній вазі таюче морозиво з чорничним соусом. Від цього виходили гарні фіолетові струмені серед ванільного озера. Схоже на молочну річку із кисельними берегами. Або на далеку зіркову галактику. Вона уважно дивилася на струмені, що повільно пливли по колу, і з цікавістю слухала свого співрозмовника. - Тобі ж подобаються казки… - вів далі він.

- Ну… – посміхнулася Діна. - Насправді я люблю класику та сучасну реалістичну прозу, навіть нуар певною мірою, а казки - це епос, фентезі…

Як і багато письменниць у віці 26 років, вона страшенно боялася бути запідозреною в наслідуванні диснеївських історій і саги про вампірів. Щоб не вважали її легковажною та поверхневою. Як стрункій  блонді 177 см на зріст їй і так постійно доводилося відстоювати свої інтелектуальність та серйозність.

- Але ти підписала свою книгу – "казка не про кохання", – наполягав чоловік. Йому було років 50, а виглядав він ще старшим. Поводився ж взагалі як стародавній, навчений досвідом століть чарівник - з самого першого дня знайомства в таборі для біженців він узяв на себе роль наставника і хрещеного батька Діни. Вона тоді лише тиждень як прибула до Німеччини автобусом із сотнею інших співвітчизників. І все в цій незнайомій країні здавалося їй суцільною чарівністю. Тому тоді вона не заперечувала проти дружби із практично незнайомою людиною.

- Так, підписала, саме для того, щоб підкреслити реалістичність і навіть брутальність сюжету, - почала роз'яснювати вона. Про свій шедевр, поки що опублікований у безкоштовному доступі на парочці літературних платформ, вона могла говорити годинами. - Щоб не подумали, що це розхожий жіночий романчик на кшталт: «Він обійняв, вона зітхнула, він притис її до свого повсталого жезла чоловічої сили та влади і вона в екстазі застогнала - як шкода, що це було лише в її вологих снах напередодні випускного балу ... »

- Повстале жезло ... - повторив чоловік, дивлячись поверх її плеча меланхолійними, безбарвними очима з опущеними вниз куточками, як у старого бульдога. Щоки в нього нависали над строкатим шарфом теж як у бульдожки - ознака того, що чоловік колись мав добрячий мордоворот, а на старості років схуд. - Послухай, ти чудово пишеш, тебе повинен читати не лише я та мої друзі.

- Якби ти знав, скільки для цього треба вкинути в нормальну редактуру, підготовку до друку, верстку… - зітхнула Діна, відпиваючи каву, що остигає. Холодний капучино вона терпіти не могла. Але спеціально тягла та пила маленькими ковтками, щоб вистачило на всю розмову. Пригощав її співрозмовник і замовляти другий напій теж за його кошти їй не хотілося. Витрачати свої гроші, яких залишалося під розрахунок до суботи, хотілося ще менше. Вже точно не на каву в кондитерській за 6.50 чашка, коли вдома у неї ціла пачка безкоштовного на поличці стоїть. - Це моя мрія, але…

- Ось тому я й питаю – ти казки любиш?

- Ну, скажімо, так.

- А казку про тисячу та одну ніч читала?

Тепер він дивився на неї впритул, поставивши кругле бульдоже обличчя, пом'яте часом і надмірностями, на стислі кулачки обох рук. І посміхався все з тим самим загадковим виглядом.

- Читала, звісно.

- Дивись, там йшлося про тисячу й одну ніч за казку, - ласкаво промовив чоловік. - А може бути - вслухайся як слід! - тільки одна ніч - і ціла тисяча. Ти мене розумієш? - і раніше, ніж вона встигла прийти до тями, усвідомити, що почула і вигадати потрібну реакцію, він через стіл ущипнув її за щоку і за ніс, скуйовдив витягнуте праскою світле волосся і з надмірними веселощами затараторив: - Дінка, ну звичайно ж, розумієш ! Ми ж з тобою свої люди, дорослі, з одного міста.., Хоча тобі за паспортом всього  що й 25, а мені 54, але за біологічним годинником ми ровесники!

- Мені 26, - тільки й пробелькотіла геть здивована такими заявами Діна. Але на те і розрахунок був.

- Та й класно, маму питати не треба, як там мама, до речі? Дістала? Чи не інтегрується? Ну і бог з нею, я все продумав і приготував, знайшов класні місця, поїдемо на вихідні, відпочинемо, відірвемося... - він віялом виклав перед Діною на столі проспекти готелів та пансіонів на північному узбережжі. - Вибирай! Тисяча – і одна ніч! Зі сніданком! Ти подивися спокійно і скинеш мені потім фоточку, що обрала. А мені час бігти, ще купа справ, купа підопічних! Доїдай морозиво та на зв'язку! Господь з нами всіма, Діночко, все буде добре, ми разом на правильному шляху!

Він швиденько зник. Розчинився в густій зелені літнього парку, видно, щоб не отримати по пиці цими своїми проспектами в разі чого. А Діна залишилася сидіти за хитким круглим столиком кафе-кондитерської, над мороженим, що тане, глянсовими рекламними брошурами і своїм підірваним самолюбством жінки і письменника. І хоча їй було вже 26 і побачила вона побільше деяких, переважно завдяки чотирирічному заміжжю за підприємцем дрібного бізнесу та алкашем за сумісництвом, їй раптом нестерпно захотілося плакати.

 

2

 

- Розумієш, це просто так бридко звучало! - від хвилювання Діна починала міксувати англійську та німецьку, так траплялося з нею завжди, коли емоції зашкалювали і хотілося швидше виплеснути відразу все, що накипіло. - Тисяча – і одна ніч! Як спойлер до порнофільму.

- Більшість жінок роблять це безкоштовно, - з усмішкою зауважив Андреас, погладжуючи неголене підборіддя. - І були б щасливі отримати тисячу євро.

Вони зустрілися в парку неподалік будинку Діни, де вона гуляла після роботи зі своїм собакою. Андреас часто складав їй компанію, заодно допомагаючи розібратися з незліченними листами з усіляких німецьких амтів і підприємств і відпрацьовувати німецьку вимову. Саме він ще три роки тому показував їй Берлін і допомагав освоїтися з місцевим громадським транспортом і асортиментом булочних і кав'ярень.

- З чоловіками – так, звичайно, роблять! - з запалом заперечила Діна. – І отримують за це квартиру, утримання, статус! А він мені не чоловік! Я його дружину та сина знаю! Я думала, він мій друг! Покровитель! Надійна людина! Я йому довіряла!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍