Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Тим часом Ягинішна почала свою розповідь:

- Є така богиня Мати-Сира-Земля. Прародителька всього живого. І була в неї дочка Рисянка – княжна всіх кішок від малого до великого. Що тигр, що кошеня - всі її слухалися, за матір рідну вважали. І посватався до неї Чорнобог. Повелитель всіх нещасть, холоду і смерті. Відмовили йому, а Рисянка закохалася і заміж за простого хлопця вийшла, донечку йому народила. Тоді Чорнобог хитрістю прокляв княжну, перетворивши ту в рись, а на її місце чаклунством поплічницю свою підсунув. І ніхто нічого не помітив, якби не свекруха. Бачить жінка, що невістка дитину не годує, а тільки коров'яче молоко дає нишком. Дитя все плаче та в сторону лісу голівку повертає. Взяла свекруха дитину та до діброви віднесла. Вискочила звідти рись, шкуру скинула і в невістку перетворилася, щоб дитя погодувати. Раз, другий, третій ходила свекруха, а потім і чоловік за матір'ю простежив. Бачить, що дружиною його рись дика обертається. Взяв, та спалив звірину шкуру у відуна місцевого на кострищі. В ту ж хвилину спало чаклунство. Поплічницю Чорнобога вигнали назад до названого батька в Нав, а дитя княжни Ариссю нарекли. Вигодувана молоком матері-оборотниці, дівчинка і сама могла перетворюватися в рись. А після і зовсім в ліс пішла жити, щоб родичів своїх чотирилапих берегти. Отак от.

Ярослава, що ще на середині оповідання витягла зошит для нотаток і ретельно все записувала, запитально підняла погляд на стареньку:

- А до чого тут це кошеня?

Ягинішна зиркнула на лісничого, але той лише винувато жував третій пиріжок, знову непомітно поцуплений з кошика. Махнувши на чоловіка рукою, старенька відповіла:

- Арись до тебе приходила, дитя своє під захист віддала. А це означає, що поплічники Чорнобога скоро до нас завітають. Вона їх чує краще будь-якого лукавого.

- Знову Сонце красти будуть! - обурився лісничий.

- Чудова історія, - втрутилася Ярослава. – Але, що робити з кошеням? Може, до ветеринара віддати або в розплідник який?

- Якщо хочеш, щоб його, а точніше її, потім в приватний зоопарк продали або кому в руки криві, то відвозь, - трохи грубо відповів чоловік.

- Н-ні, не хочу, - замотала головою Ярослава.

- Тоді виховуй, дбай, а як мати повернеться, віддаси їй назад. А вона обов'язково повернеться. Повір мені, - запевнив лісничий. - Тим більше, що арисі розумні. Багато клопоту тобі не доставить. Та зараз мусиш добре дбати. Кошеня хворіє. Видно мати сама ради б не дала і за допомогою звернулася.

Ярослава розгублено подивилася на Ягинішну, але та лише ствердно кивнула. Знову взявши в руки посох, старенька піднялася.

- Підемо ми, Орест, а ти насторожі будь. До Плюгавого болота частіше навідуйся. Та на Відьмині купини.

Всю зворотну дорогу Ярослава розмірковувала над тим, що побачила і як їй тепер піклуватися про кошеня. Це виявилася дівчинка приблизно місяць від народження. Коли гості виходили зі сторожки, лісничий на прощання пообіцяв допомогти з вихованням тварини, але трохи пізніше. А поки наказав годувати сумішами для кошенят. Та назвав декілька трав і як їх заварювати.

Від важких роздумів Ярослава обудилася вже в хаті старенької.

Будинок виявився просторим, світлим, скрізь висіло безліч трав, амулетів, вишитих рушників. Дівчина одразу ж звернула увагу, що всередині дім здається набагато більшим ніж зовні. А ще ці амулети… Зараз Ярослава побачила, що безліч їх висіли на кілках тину, на ганку і всередині. Хоча не пам’ятає, щоб помітила вироби, коли прийшла до тину пару годин тому.

- Ти чого це так притихла? - поцікавилася Ягинішна, жестом запрошуючи присісти за стіл, засланий білою скатертиною.

- Ніяк не зрозумію, що мені з нею робити, - задумливо відповіла дівчина. - Я і допомогти хочу. Дуже! Але як це зробити? У пансіонат же з собою не потягну! А суміш я тут де знайду? У вас є зоомагазин? Ще й ветеринара зараз немає. Я тварин дуже люблю, але не вмію з ними. З батьками вічно в роз'їздах була, навіть хом'яка не могла завести. А як з бабусею почала жити, так взагалі перестала мріяти – бабусі через здоров'я не можна.

- Ну тихіше, тихіше, - Ягинішна присіла поруч. - Ти так не журися. Рисенятко у мене поки залиш, в теплі та ситості буде. Кіт у мене є. Баюном кличу. Кошеня, як рідне прийме, зігріє, обмуркає. Всі хвороби віджене. А завтра в місто з'їздиш, там ці твої магазини є. Онук Діда Данила їхати буде і тебе з собою візьме.

- А місто велике? Там банкомати є? - пожвавилася Ярослава.

Ягинішна сплеснула руками:

- Ні, ну ти подивися! Я схожа на стару, що про слова такі відає?

***

Наступного дня, а точніше раннього вечора, Ярослава стояла біля тину Ягинішни і глузливо махала у слід від’їжджаючому «Запорожцю». В той самий час на ґанку з’явилася власниця садиби. В руках вона тримала дике кошеня, що гралося з китичками на хустці старенької.

- Доброго дня, - привіталася гостя, протискуючись у хвіртку.

- Привіт, моя хороша, - посміхнулася у відповідь Ягинішна, пропускаючи гостю всередину будинку. – Дивлюся ти в місто не дарма їздила?