Марина Орєхова - Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Отакої, — вирвалося в голос.
— Яно, з тобою все гаразд, — запитує Валєра. Вдивляюся в його обличчя і бачу замість носа п'ятак! Справжнісінький п'ятак!
— Все гаразд, рох-рох, — не втримуюся я та починаю голосно реготати. Діти підхоплюють мій регіт та теж сміються. Чомусь стало так весело, так дружньо! Зовсім вони й не монстри!
— А ну тиша! — погрожує Валєра, але цей його п'ятак просто не дає мені сприймати його суворість серйозно. Регочу ще більше. Сміх починає душити. Хочу зупинитися, але не можу, відтягую на грудях блузку, намагаючись звільнити дихання, яке перехопило від незрозумілої ейфорії…
— Яно, Яно… — промовляє Валєра.
Чомусь він вже не стоїть біля мене, а наче нависає зверху. Не розумію, що діється, все навколо пливе, а в тілі така легкість. Чи то я пливу! Як же добре. Закриваю очі, а все одно бачу буковий ліс та веселки в небі. У вухах дзвенить дитячий гомін та якісь питання Валєри. Нічого не хочу чути. Замовкніть всі, хочу слухати цю божественну музику… Хочу туди…
— Мене кличуть! Пустіть… — бормочу та чітко чую чийсь спів. Жіночий голос кличе мене кудись вдалечінь, де дуже добре.
«Гукаю, викликаю… Заміну шукаю…
До місця прив’язую… Духам лісу наказую…»
Валєра кричить щось про швидку, а я чую весь цей хор разом і окремо кожен голос. Дивна какофонія звуків перемежовується з чарівною музикою лісу. І жіночий співучий голос стає дедалі чіткішим. Хочу слухати тільки його.
— Пустіть! Мене кличуть — намагаюся встати, але все довкола кружляє…
— Скільки ти їй грибів насипав?
— Та бозна скільки… У мене такого вштину ніколи не було… Пощастило чікулі. — лунають десь поруч голоси Перегуди та Іванкова. Чую їх так само чітко, як і чарівну музику Карпат, що наспівують мені про магію та свої таємниці.
«Гукаю, викликаю… Заміну шукаю…
До місця прив’язую… Духам лісу наказую…»
Вже несила щось казати, осягнути цю безліч звуків та яскравих картинок, що змінюють одна одну, я просто віддаюся почуттям. Раптом все минуло. Закортіло відкрити очі. Перше, що я побачила, була дерев'яна стеля.
Схоже, я лежу на ліжку. Кінозала кудись поділася, звуки та картинки теж. Я в якомусь незнайомому приміщенні, схожому на зруб. Ніс уловлює приємний аромат сосни. І що це за корпус такий? Щось не пригадую… І як я тут опинилася?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова», після закриття браузера.
