Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Розділ 2. Четвертий принц Дейри

Ляскання журналу, котрим від душі гепнули по пошкрябаній деревині кафедри, змусив чарівне пухкеньке дівча за першим столом здригнутися від несподіванки. Інші виявилися значно менш сприйнятливими до спецефектів. Рудий хлопець за столом біля вікна навіть голови не підняв від зошита, де з ентузіазмом щось малював. І Барс щиро сподівалася, що це не карикатура на неї.

– Говорю, а у відповідь майже наяву чую гул порожнечі…

Про те, що гуде не якась ефемерна порожнеча, а конкретний вакуум у головах студентів Анна згадувати не стала. Навіщо так різко упень рубати можливі зачатки інтересу до предмета. Навіть якщо студенти ще не підозрюють, що цей інтерес у них має проклюнутися, хай і не зовсім добровільно.

– І кого тільки не наберуть, – гаряче підтримала її темноволоса дівчина, скинувши голову із виглядом злиденної королеви.

Монарша гордість була помітна по гордовитому поглядові, а важкі життєві обставини по старенькій, нехай ще й добротній сукенці.

– Наявність базових знань – не привід задирати носа, Мората.

Барс радості юної некромантки не поділяла. Нехай і підготовлена ​​краще за інших п'ятьох студентів, вона все ще не тягнула на мага, здатного перейти навіть на другий курс.

«Трясця вашому укладу, що з некромантією зробили, іроди, якщо навіть спадкова некромантка про половину елементарних заклинань знає лише з чуток…» – з тугою подумала Барс, спершись руками на стіл.

Мабуть, уперше за роки своєї практики вона не уявляла, що їй робити. Як можна не те, що випустити цю групу, а хоч якось перетягнути її на другий курс для початку.

Дівчинка за першим столом – чарівне блакитнооке диво з товстою русою косою до колін, чудово вписалася б у ряди травників. Судячи з округлених очей, навіть розповідь викладача про найрозповсюдженіші види немертвих її жахнула, що вже говорити про те, що буде дали? Не краще виглядав і хлопець, котрий сидів за нею. Кремезне дитятко, в якому Барс легко впізнала недавнього плавуна, слухав її з відкритим ротом. Похвальна увага. Не пропонував би ще для упокою будь-кого з немертвих виключно дрючок – ціни б йому не було.

Деякі надії викликала пара за першим та другим столом праворуч. Висока похмура блондинка – Северайн та фей за нею. На відміну від дівчини, він ні на мить не припиняв ліниво посміхатися, але в цілому обидва виглядали нелюдами при свідомості. Почасти навіть нагадували студентів її років.

З таких бідових хлопців зазвичай виростають або генії, або знайдибіди. Втім, друге непогано поєднувалося з першим.

Але все це було тільки квіточками та кислими ягідками. Великим головним болем обіцяли стати зовсім не ці четверо. Хлопець за третім столом біля вікна. За весь час заняття він навіть не подумав підняти голови, начебто викладача в аудиторії не існувало. І Барс, як досвідчений боєць невидимого фронту, з першого погляду зрозуміла, що з цим товаришем любові у них не станеться. Втім, це розуміння прийшло ще до того, як Дажена майже співчутливо повідомила, що цей товариш – другий принц золотих драконів.

Син багатого роду, якого зі скандалом вигнали вже з двох академій, він підняв на вуха Моріон ще минулого року. Тоді він вступив навчатися на менталіста і ледве не довів Леворіо до нервового зриву. Рішення ящера забрати документи та піти, дружно святкував весь викладацький склад факультету менталістики й ось він тут. Останній цвях у кришку труни факультету.

Затримавши на ньому погляд, Анна задумливо постукала пальцями по шорсткій деревині кафедри. Хвиля туги повільно пішла на спад. І не з такими справлялася. І не в таких колотнечах бувала.

– Так... Давайте вчинімо ось як, – плеснувши в долоні, Барс на мить завмерла і все ж обійшла кафедру, сперлася об неї спиною, опинившись якраз перед першими столами. – Розкажіть, хто такий некромант у вашому розумінні? Ерік?

Поплавок, як подумки охрестила його Барс, стрепенувся, щось забурмотів і завозився на місці.

– Ну… Маги, які з усякими мертвяками там. Піднімають їх і ось…

– Добре, і чому ти вибрав цей факультет? Тобі немертві подобаються?

– Ну... Треба було кудись, я й пішов.

Остаточно зніяковівши, хлопець опустив погляд до своїх рук. Пес його знає, як з дрючком, а такими кулачищами цілком можна було укладати дуже завзятих немертвих.

– А що у вас тут набір рекрутів до армії закритий? – заглушаючи смішки однокурсників, цинічно кинув дракон, котрий несподівано вирішив ожити.

Спохмурнівши, Ерік повільно стиснув долоні, але відповісти йому не дозволила Анна. Цього вона й чекала. Відкритий виклик, нехай навіть конфронтація, все краще за уперте ігнорування. Розмову можна спрямувати у потрібному напрямку, мовчання – ні.

– У кожного свої причини та свій шлях. Чим цей шлях гірший за твій, Аттар?

Перо в руках дракона повільно похитнулось. Любовно вивівши якусь загогулину на аркуші, він окинув її критичним поглядом й тільки після цього підняв до викладачки погляд.

– Може тим, що він – пустоголовий хлопчина, який не протягне тут і місяця. О, чи простягне. Адже цей факультет загинається, тут жах як потрібні люди. Кульгаві, хирляві, безмозкі – без різниці. Чим мій шлях кращий? Тим, що я сам вибрав його. Потім весело буде розмахуватиме дипломом і говорити, що я встиг випуститися до того, як цю контору прикрили. Ще чим краще продовжити?

Молодий дракон мав яскраві янтарні очі. Погляд жорстокий та насмішкуватий, він відповідав рухливому обличчю з гострими вилицями й впертим підборіддям. Типовий ящір – хижий, небезпечний, упертий.

– Давай, продовжуй.

Ласкаво посміхнувшись, Анна схрестила руки на грудях. Слова хлопчиська, різкі та уїдливі не особливо вразили її. Чого ще можна очікувати від учня з такими характеристиками? Можна було, звичайно, припнути це нахабство… Зіниця на мить здригнулася, погрожуючи зірватися в гостре лезо, але Анна лише повільно моргнула. Ні, не варто. До чого, це вже буде надзвичайний захід.

Широко посміхнувшись, демонструючи небезпечно загострені ікла, дракон відкинувся на спинку стільця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍