Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

цуралася заглиблюватися навіть у дрібниці, й три роки тому однією з подібних дрібничок стало ім’я майбутнього Бронзового Голосу країни. 

Спочатку Ваня виступав під псевдонімом Мандріан, бо саме тоді ще був під враженням від «Собачого серця» Булгакова, от і згадав це незвичне ім’я, коли треба було подаватися на конкурс. В першому турі «Таланту» заспівав арію містера Ікс, ніби нормально, але потім за лаштунки увірвалася гнівна Соколова й роздала всім присутнім триндюлєй. 

— Так, кто пропустіл ето? — кричала вона на дівчат-редакторок, й у Вані похололо серце — все, зараз його виженуть звідси й прощавай, мріє — стати великим співаком і купити мамі білий двоповерховий будинок в урочищі Нєскучном, де б вона жила відповідним життям, надолужуючи роки, згиджені татом — точніше, його відсутністю. 

Насправді Соколова була незадоволена іменем артиста та вибором пісні. 

— Шо за хєрь? — спитала вона у присутніх. — Кто вибірал пєсню? 

Ваня вирішив боротися за світлий образ будиночка на березі озера, тому відповів за переляканих редакторок: 

— Я вибрал. Ето Кальман. 

— Я знаю, шо ето, — різко розвернулася до нього маленька Соколова, й Ваня зробив крок назад, але не здався: 

— І у мєня відєо с етой пєснєй. Вірусноє. І Цой єйо тоже пєл. 

— Он плохо кончіл, — ледь посміхнулася Соколова й продовжила розбирати зальоти. — Єслі вірусноє, я провєрю. А шо за імя, тоже сам вибірал? А ви зачєм? — це вона вже до дівчат, які з червоних ставали блідими, ніби вся кров вирішила піти сама, поки її не випила ця маленька огрядна й страшна жінка. 

До Соколової підійшла продюсерка «Таланту» Злочевська та спробувала вгамувати начальницю: 

— Ну, Мандріан, ведь пацан любіт «Собачьє сердце», пусть, думаю. 

— Нє нада думать — надо дєлать то, шо прідумалі умниє люді, — Соколова вже вичитувала одразу всіх. — І, кстаті, Мандріана там нєт, — зупинила погляд на Вані. 

— А у мєня — Мандріан, — спробував він тоді пожартувати, але генпродюсерка була серйозною: 

— Мандріана в «Собачєм сєрдце» нєт, ето оммаж, ссилка на другіє проізвєдєнія автора. 

Ваня не до кінця зрозумів, про що йшлося, але у будь-якому разі вирішив мовчати. Та не вдалося. 

— Как звать? — спитала Соколова. 

— Іван. 

— Ето плохо. 

— Почему? 

— Іван уже єсть. 

— Так на шоу нєту, — здивувався Ваня, бо добре знав усіх учасників пулу. 

— В принципє єсть, — Соколова стиснула пальцями скроні й заплющила очі — думала. 

— Ваня Порн? — підказала Злочевська, про всяк випадок усміхаючись. Вона пропонувала варіанти, як у шоу «Что? Гдє? Когда?», коли учасники не знають ані правильної відповіді, ані навіть напрямку, в якому її шукати. 

— Ето слішком, — відреагувала Соколова. — Даже для нас слішком. 

Вона ще помовчала, потім розплющила очі та подивилася на Ваню так виразно, що він ніби сам себе сканував прискіпливим оком — худий, довжелезний, незграбний, з кучерявим (хоч щось добре від тата лишилося) чорним хаєром. 

— Крестітєль. Іоанн Крєстітєль. Ілі Іоанн Крєст, — урочисто промовила Соколова, й Вані стало ще холодніше. 

— Та ну, — прийшла на допомогу Злочевська. — Какой с нєго Крестітєль? Тут мальчік-бродяга, нє пророк. НєдоКузьмін. Обнять і плакать. 

— Ну, нє знаю, — здалася Соколова. — Просто Іоанн — как-то мєлко. Історія нужна, шоб цепляла развєдьонок 35–50, цепляла наглухо. 

— А єслі, — підійняла вгору палець радісна Злочевська, — Іоанн Свамі? 

— Та ладно? — здивувалася Соколова, але вже усміхаючись. 

— Ну, развєдьонкі ж помнят Марію і всьо брацтво, правильно? От і будєт у нас «Йоан З Вами», — відокремила слова продюсерка й подивилася на начальницю. 

— Ладно, пока так, — погодилася генеральна. — Тока дайтє єму пєсню чєловєческую, — й пішла до зали, дорогою профілактично вилаявши постановника, який спав, сидячи на еплбоксі: — В моргє отоспімся! 

А Ваня раптом зрозумів, що його поки що не виженуть — сама генпродюсерка не приходила б за лаштунки й не марнувала свій дорогоцінний час на учасника, в якому б не бачила перспективи. 

* 

Соколова поспішала й коротко окреслила тему розмови: є нове шоу, називається «Сбича мєчт», веде його боксер Узєлков, стоїть в сітці на вечір суботи. Зірки розповідають, ким мріяли бути в дитинстві, й на один день стають хто ким. Оскільки безкадична частина людства найчастіше мріяла стати співачкою/акторкою, а чоловіки — космонавтами, то редактор сам вирішує, хто чим марив у дитинстві. 

І от одна сволота (хто саме — не здала, досвід) погодилася зіграти в епізоді слідчого, канал домовився з поліцією, всі дозволи отримав, а потім цей кастрат Фарінеллі (Соколова була жінкою грубою, але витонченою) врубив задню й захотів на один день стати мером, у крайньому разі — губернатором. А як це зробити, якщо в країні немає губернаторів, епізод мають знімати вже завтра, а ефір — наступного тижня? Тому пропозиція швидка: чи готовий Ваня стати на один знімальний день слідчим з особливо важливих справ? 

Гєна не дав навіть повітря в груди набрати — швидко погодився, вочевидь, побоюючись, що підлеглий спитає щось дурне й сувора генпродюсерка передумає. Взагалі-то Трушин сам свого часу вчив, що зйомка «сьогодні на завтра» означає, що хтось відпав й тебе запрошують тупо на заміну. Одразу після перемоги вони відмовлялися від таких пропозицій, навіть від «Інтера», а зараз… Зараз перебирати не доводилося — й так можна було би подякувати за те, що підчепили по старій пам’яті свого колишнього артиста. 

Соколова вирушила далі, Гєна розплився в щасливій усмішці — не дарма приходили, намєлькалі, а Ваня сидів і думав: «Ну який з мене слідчий?». Зрозуміло, що для успіху шоу учасники мали скидатися на повних профанів у своїй справі, але от для чого це йому? Не знайшовши відповіді, Ваня узяв телефон й зіграв безплатний рівень у PvZ2, який випадав раз на чотири години — вони якраз і минули відтоді, як він їв круасан та вбивав зомбаків первісною картопляною міною сто сорок сьомого мастері-рівня. 

Трушин вловив думки підопічного й спробував підбадьорити: 

— Не бзді, Телесик, я с тобой поєду, а то мусора тєбя закозлят. 

Ну, добре, хоч так. Ваня грав додаткові рівні в синглі, а Гєна не вгамовувався й продовжував роздавати ярлики: отой скіпідар кинув свого директора, а оця підорша удає лєсбу, але бреше. І все на тлі однотипних привітань на камери, які їм доводилося чути щохвилини. 

Ваня вже втомився від цього й не витримав: 

— Ну що ми тут робимо? Якесь… зібрання анонімних брехунів —